15 липня відзначить своє 80-ліття відомий учений, директор Інституту термоелектрики, академік Лук’ян Анатичук. Він автор майже 300 запатентованих винаходів.
Того дня в інституті почала працювати міжнародна школа з термоелектрики, на яку приїхали науковці з 10 країн, зокрема Японії, Китаю, Греції, Мозамбіку, Естонії. Після відкриття та двогодинної лекції Лук’ян Іванович погодився поспілкуватися з "МБ".
"У 12 років знав, що буду займатися наукою"
– Ми зустрічалися з вами десять років тому, коли вам було 70. З того часу ви не змінилися, навпаки – навіть помолоділи. Поділіться секретом.
– Чоловікам рідко говорять компліменти, тому мені приємно це чути (усміхається, – авт.). Я почав виписувати різні крилаті фрази, які навіть повісив на стіни в коридорі інституту . Один письменник ще радянських часів написав: "Знайдено секрет довголіття – треба багато працювати". І це справді так. Моя бабця прожила без кількох місяців 100 літ. Але коли їй виповнилося 80, вона підготувалася до смерті, купила одяг, домовину. Минуло п’ять років – домовина розсохлася, бабця жива. Вона тричі міняла домовини, які потім спалювала в печі (сміється, – авт.). Бабця до останніх днів проживала у Колінківцях, де я народився, і була дуже працьовита. Напевно, я в неї вдався.
– Ви могли стати поетом, бо ще в школі писали вірші. Вам пророчили велике акторське майбутнє. А ви вибрали техніку і науку
– Ще в 12 років я знав, що буду займатися науковою роботою. Мій двоюрідний брат Еміль Лотяну зняв багато гарних фільмів, зокрема "Табір йде в небо", "Анна Павлова". Дітьми ми часто сперечалися: він хотів стати кінорежисером, а я – науковцем. У молоді роки я був трохи екстремістом і твердо переконаний, що саме техніка і наука формують життя людей, сприяють прогресу. Зараз вважаю, що все має розвиватися гармонійно.
– То ви щаслива людина. Кажуть, що ви навіть вивели власну формулу щастя.
– Справді, я серйозно займаюся філософською категорією щастя, зібрав до 10 тисяч першоджерел. Пишу книжку на цю тему. Щаслива людина має більше шансів вижити в цьому світі.На цю думку мене наштовхнула моя робота. Я почуваюся щасливим від того, чим займаюся. Готовий ще доплатити, щоби мене пустили на роботу (сміється, – авт.). І я замислився, чому для одних робота – це радість і задоволення, а інші страждають та з нетерпінням чекають тієї хвилини, аби побігти додому. Я звернувся до своїх співробітників: "Люди добрі, хочете бути щасливими – творіть". Якщо хочеш бути у чомусь успішним, то треба віддаватися на всі сто. Інакше знайдуться люди, які тебе обженуть.
"Кажуть подавати на Нобелівську премію"
-Вас, напевно, важко обігнати. Директор Інституту термоелектрики, президент Міжнародної термоелектричної академії, завідувач кафедри термоелектрики ЧНУ. А ще наукова робота. Як ви встигаєте це все робити?
Треба дуже економити час. Це найдорожче, що має людина. На превеликий жаль, більшість цього не відчувають і даремно розтринькують дорогі перли. Я працюю щодня по 13 годин – з 09.00 до 22.00. І зовсім не втомлююся. Під час обіду можу дозволити собі заплющити очі на 15 хвилин. Це ефективний спосіб продовжити активне життя. А у вихідні від ранку до 15.00 займаюся фізичною працею: пиляю, стругаю, копаю землю біля свого будинку. У неділю ховаюся у підвалі, щоби люди не бачили і не судили (сміється, – авт.). Не можу сидіти просто так і нічого не робити. Я вже стільки наїздився – відвідав понад 60 країн. Але не відпочивав, а працював.
-Напевно, вам не раз пропонували залишитися, обіцяли котеджі, високі зарплати…
Пропонували – і не раз. У 1991 році я вперше поїхав за кордон до США. І мені запропонували контаркт на п’ять років із солідною сумою. Японська компанія неодноразово пропонувала мені роботу. Її президент приїхав зараз до нас, знову буде казати: "Поїхали".
-І ви погодитесь?
Звичайно, що ні. Бо тут почуваюся вільним і роблю те, що вважаю за потрібне. Свободу люблю більше за гроші. До того ж відчуваю певні обов’язки перед краєм, де народився. Треба віддавати свої борги. Цьому навчив мене мій батько Іван. У мого діда було восьмеро дітей. Щоби батько міг вивчитися на вчителя, дід продав половину свого поля. І батько десять років відкладав гроші зі своєю зарплати, щоби дід міг відкупити ту землю.
– Ви автор сотень запатентованих винаходів…
– Хочу догнати Едісона, який мав десь тисячу винаходів (сміється, – авт.). У мене поки що майже 300. Я накреслив графік своїх винаходів, і крива за останні п’ять років стрімко поповзла вгору. Для людини науки старший вік – це час золотих жнив. Я зробив одну досить гарну справу – узагальнив закон Фарадея. І таким чином відкрив закон термоелектричної індукції. Мені кажуть, аби я подавав на Нобелівську премію. Та на це немає часу. Дуже багато роботи.
-Чим зараз займаєтеся?
Я спланував своє життя на найближчі п’ять і більше років. Хочу нарешті передати адміністративну роботу і по-справжньому зайнятися наукою. Маю написати зо п’ять-шість книжок, зокрема про щастя
Як будете святкувати свій ювілей?
До ювілеїв я ставлюся досить критично. Але розумію, що все одно доведеться витратити на це час. Зрештою, з хорошими людьми приємно поспілкуватися. Приїдуть мої друзі-науковці з 10 країн. Спершу зберемося в драмтеатрі, а потім підемо в ресторан. І вас запрошую.
Редакція "МБ" вітає Лук’яна Анатичука з 80-літнім ювілеєм. Бажаємо, щоби він пережив свою бабусю і догнав Едісона за кількістю винаходів.
Із досьє "МБ"
Лук’ян Анатичук народився 15 липня 1937 року в селі Колінківці на Хотинщині в учительській сім’ї. Закінчив фізико-математичний факультет ЧНУ. На четвертому курсі опублікував свою першу наукову працю. Присвятив науці 60 років свого життя.
У 1964 році захистив кандидатську дисертацію , а в 1974-му – докторську.
Очолив кафедру термоелектрики ЧНУ. Створив конструкторсько-технологічне бюро "Фонон", де виготовляли оборонне та космічне обладнання. У 1991 році його реорганізували у науково-дослідний Інститут термоелектрики. Його незмінним керівником залишається Лук’ян Анатичук.
За його ініціативою у 1994 році створено Міжнародну термоелектричну академію, до складу якої увійшли провідні спеціалісти з 20 країн світу. Її президентом є Лук’ян Анатичук. Він кавалер усіх трьох орденів "За заслуги", двох орденів князя Ярослава Мудрого.
