Народилася Ірина Вільде 5 травня 1907 року в Чернівцях у сім’ї народного вчителя і українського письменника Дмитра Макогона. "Я народилася в травні. На сам Великдень. І моя мати, яка походить зі знімченої польської родини, розумна жінка із шляхетним профілем, завсіди каже про мене, що дитина, яка народилася в неділю, – щаслива дитина", – згадувала Ірина. Під впливом матері вона взяла псевдонім "Вільде", що в перекладі з німецької означає "дика, бурхлива".

Сина назвала на честь героя "Гайдамаків"
Майбутня письменниця навчалася в Другій цісарсько-королівській гімназії, де зараз знаходиться школа №23. На той час це був єдиний навчальний заклад у Чернівцях, у якому деякі предмети викладали українською. Ірина Вільде писала: "В цьому місті я народилась, цьому місту навіки належить моє серце". Три її найвідоміші повісті – "Метелики на шпильках", "Б’є восьма", "Повнолітні діти" – написані про Чернівці. Вона, зокрема згадує про роки навчання, професора Івана Василашка, який прищепив юній гімназистці любов до української літератури.

У 1918 році Буковину зайняли війська королівської Румунії. Рятуючись від переслідувань, сім’я Макогонів переїжджає до Станіслава (нині Івано-Франківськ). Ірина навчається у приватній класичній гімназії, після закінчення якої вступає на філологічний факультет Львівського університету. Через скрутне матеріальне становище родини дівчина була змушена давати приватні уроки багатим дітям. Згодом вона переїхала до Коломиї, де редагувала часопис "Жіноча доля". За свої перші твори Ірина Вільде отримала літературну премію імені Івана Франка.

На той час припадають і щасливі події її особистого життя. Вона закохалася і вийшла заміж за інженера-лісівника Євгена Полотнюка. Невдовзі в подружжя народився син, якого назвали Яремою на честь головного героя Шевченкових "Гайдамаків". На початку Другої світової війни сім’я проживала в митрополичих маєтках Андрея Шептицького. Євген Полотнюк виконував завдання Української повстанської армії. У 1943 році його заарештувало гестапо і розстріляло. Ірина змушена була тікати з двома дітьми, прихопивши рукопис роману "Сестри Річинські", за який згодом отримала Шевченківську премію. Другий її чоловік був полковником КДБ, а одного із синів засудили за український націоналізм.

Хотіла закінчити життя в Чернівцях
У 1947 році Ірину Вільде обрали депутатом Верховної Ради Української РСР. У Львові вона очолювала обласну спілку письменників. Її твори перекладалися багатьма мовами народів Союзу, а також польською, чеською, німецькою, угорською, румунською, болгарською, італійською.

Але письменницю завжди тягнуло зі Львова до Чернівців, куди вона приїжджала за будь-якої можливості. У своєму етюді "Кілька днів на зеленій Буковині" Ірина Вільде писала: "... скільки разів я приїжджаю до Чернівців уже як "вигнанець" з рідного краю, не можу не хвилюватись на сам вид міста, яке зробило колись мою найпершу молодість такою багатою". "Я буковинка, – неодноразово наголошувала письменниця, – навіть не тим, що уроджена там і вихована на тій землі, але тим якимсь віковим прив’язанням до того закутка нашого краю, тою тугою, що за дванадцять чи тринадцять літ не змарніла ані на волосок...". Найкращим путівником по Чернівцях є повість Ірини Вільде "Повнолітні діти", в якому детально описано місто та передмістя, єдину українську книгарню, греко-католицьку церкву…

Письменниця хотіла закінчити своє життя в Чернівцях і прожити тут останні літа. Тому взяла на утримання стареньку пані Гоян, яка мешкала на вулиці Хотинських комсомольців. Натомість жінка обіцяла залишити їй свою квартиру. Але склалося так, що старенька пані пережила свою добродійку. Відійшла у вічність Ірина Вільде 30 жовтня 1982 року у Львові, де спочиває на Личаківському цвинтарі.

Приєднуйтесь до "МБ" у соцмережах: VK, Однокласники, Facebook