30-кілометрова зона відчуження ще донедавна залишалася закритою для доступу. Нині там можна побувати з екскурсією.
Кореспондент "МБ" спілкувалася з чернівчанами, які наприкінці березня побували у Чорнобилі та Прип’яті. Серед них – Слава САМБОРСЬКИЙ, відомий чернівецький фотограф.
– У зоні відчуження ми перебували день: заїхали о 10.00 і виїхали о 17.00, – каже Слава. – Нам дуже пощастило з гідом – дотепний, з гумором, один із військових, які обслуговують атомну станцію. Загалом нині там 4000 обслуговуючого персоналу. Також у зоні офіційно перебуває 96 самоселів – як правило, це колишні співробітники, обслуговуючий персонал станції або самі чорнобильці. У Чорнобилі кілька багатоповерхівок переробили під гуртожитки для персоналу. Також є магазин – подібний до наших сільських, простенький, де є мило, хліб, пиво.
Слава розповідає, що найбільше його вразила масштабність споруди.
– На таких величезних об’єктах я ще не був. Коли цілі міста будують заради однієї мети, це вражає, – каже Слава Самборський. – Скажімо, ширина охолоджувального реактора – 158 метрів, а висота – приблизно 120 метрів.
Дуже вразили так звані "сомики", які плавають у штучному ставу під реактором і мають довжину тіла, як два людські зрости, а ширину – як чотири людини. Їх там не виловлюють, тому вони такі величезні. Ковтають одразу по півбуханки хліба. До речі, нам дуже пощастило їх побачити, адже вони зимували на дні, а двоє з них вирішили підійнятися нагору.
Я чомусь думав, що Прип’ять знаходиться трохи далі, а вона буквально за два-три кілометри від реактора. Насправді це велике місто, а не містечко, де колись мешкало майже 48 тисяч осіб. Довелося також здалеку побачити могильники, де утилізували меблі, холодильники та інші побутові речі.
Там виникає таке відчуття, що час зупинився. Найбільше відчуваєш трагізм ситуації, коли у дитячих садочках бачиш розкидані ляльки, горщики, ліжка не застелені… У школах – щоденники, зошити, де дитячим почерком виведено дати 26, 27 і навіть 28 квітня. Класні журнали з останніми датами, і ти розумієш, що діти навчалися до останнього дня. Бачили навіть шкільну дошку, де було виведено: 28 квітня, тема останнього заняття.
Цікаво, що радіація має дуже локальний характер: один метр – чисто, півтора метра вбік – дуже забруднено. Є багато лисиць (нам довелося їх бачити). Гід розповідав, що водяться тут також вовки, ведмеді та буйволи.
Коли заїжджали у зону відчуження, проходили перший контрольний пункт на межі 30-кілометрової зони, другий – ближче до 10-кілометрового радіуса. А вже коли поверталися, перевіряли рівень радіації, чи ми не заражені. На щастя, все було в нормі.
Слава Самборський зауважує, що всіх емоцій та вражень не перекажеш. Потрібно самому там побувати, щоб відчути всі масштаби катастрофи.
Андрій СІНКЕВИЧ (Сєня СІНІЧКІН), організатор поїздок із Чернівців у зону відчуження Чорнобиля, побував там уже вчетверте. Каже, що найкраще їздити туди ранньої весни чи пізньої осені, коли немає рослинності. Адже влітку там все настільки заростає, що не можливо нічого роздивитися.
– Скажімо, якщо колись була дорога на три-чотири смуги, то нині там вузька стежка, – каже Андрій. – Видно, що стовпи освітлення далеко від стежки.
За словами Андрія, найбільше вразило, що Чорнобиль – це не зовсім покинуте місто, не мертве.
– Вражає "випендрьож", коли перед річницею катастрофи там масово білять бордюри та штукатурять, – каже чоловік. – Хоча, звичайно, дороги там кращі, ніж будь-де в Україні. Бачив там лисицю, оленя та коней Пржевальського, дуже багато слідів кабанів. І дуже багато іноземних туристів: німців, китайців – ходять у респіраторах, не те, що наші, українці. Хоча, якщо чесно, боятися там нічого. Один день там – це навіть менше опромінення, ніж під час флюорографії. Там панують 80-ті, з відповідною символікою неіснуючої країни.
Наступну поїздку плануємо на пізню осінь.
Фото – Слава Самборський, Андрій Бурчак, Михайло Винничук, Андрій Сінкевич.
Підписуйтесь на новини "МБ" у соцмережах: VK, Однокласники, Facebook
