“Молодий буковинець” розпочинає серію публікацій “Історії успіху”. Про людей, які вдало розвивають свій бізнес, не бояться працювати, не бояться помилятися і заробляють. Це історії про молодих, успішних, амбіційнимх і заможних. Вони готові розповісти, в чому секрет їхнього успіху і поділитися порадами для вдалих стартапів.
Як розпочинався бізнес, варто чи не варто братися за власну справу і у чому секрет успіху, розповів співвласник закладу швидкого харчування “Ozzy” Дмитро Лукенчук у першій публікації “Історій успіху”.Чернівці - дуже хороше місто для бізнесуДмитру Лукенчуку 26 років, а він вже успішний бізнесмен, співвласник закладу швидкого харчування в Чернівцях - “Ozzy”. Свій перший бізнес хлопець розпочав у 18-річному віці…
Фаст-фуд,співвласнком якого є Дмитро, популярний у Чернівцях. Заклад успішно працює три роки. Свій бізнес і надалі продовжують розвивати.
- Бізнесом я почав займатися ще студентом у 18 років, з 2008 року. Почав з того, що організовував розважальні заходи. Тоді помітив, що у Чернівцях вночі нема де смачно поїсти. А фаст-фудом я марив з дитинства, відколи мені було сім років і батьки мене взяли з собою в Польщу та привели в МакДональдз, - починає свою розповідь Дмитро.
Якщо досвід не можна купити, його потрібно "заробити". Про ідею. Коли Дмитро зрозумів, що з організацією свят у Чернівцях можливостей розвитку немає, він вирішив розпочати новий бізнес — відкрити фаст-фуд. У партнери взяв конкурента по його колишньому бізнесу – Олексія Назарова.
- Добре, коли починаєш справу не сам. Мені дуже пощастило з партнером: якщо я десь сумнівався, він мене підбадьорював, і навпаки. Ми з Олексієм вирішили об`єднати зусилля та відкрити спільну справу. Коли вирішили, що відкриваємо фаст-фуд, у нас було два варіанти: купити франшизу (бізнес "під ключ", - авт.) – і платити за те, що дозволяють користуватися брендом, або ж відкривати самостійний бізнес, і проходити шлях реалізації від самого початку.
Спершу ми вибрали шлях франчайзингу. Для цього вирушили по всій Україні, всі варіанти, які нам пропонували в Полтаві, Івано-Франківську, Ужгороді, Києві – нам не сподобалися. На жаль, франчайзинг в Україні більше не продає МакДональдз, бо компанія вважає, що в нас для цього нема ні відповідної законодавчої бази, ні потрібного рівня підприємницької діяльності…А у нас вже тоді був принцип: робити або добре, або ніяк. Вихід був тільки один: якщо досвід не можна купити, його потрібно "заробити".
Коли я навчався на п’ятому курсі Чернівецького національного університету на маркетолога, я переїхав у Київ і працював у мережевих закладах з Олексієм і на кухні, і на касі, і прибиральниками, щоби дізнатися, як ця система діє зсередини. Ми працювали у п`яти різних закладах. Найбільше нас вразив МакДональдз – саме там є поняття команди, якості та чистоти. Коли я в них працював, у мене був випадок, що у мене впали на підлогу пляшка води та кілька зафасованих соусів, підняв, поставив їх на місце. А менеджер викинув у смітник, бо вони були на підлозі. Тоді ми зрозуміли, що головне – це якість, тоді і довіра буде.
Про відкриття. Дмитро зізнається, розпочати власну справу їм було не так вже й легко. Адже відкрити фаст-фуд дорожче, ніж відкрити ресторан, бо дуже дороге обладнення. Стартовий капітал почали збирати ще студентами.
Після того, як попрактикувалися в Європі та дізналися все про техніку, почали думати, як і де облаштуватися в Чернівцях фаст-фуд. Мій друг, почувши про те, що я шукаю місце розміщення закладу, запропонував своє. Так і приміщення у центрі міста знайшлося.
Перед відкриттям фаст-фуду у 2013 році я зустрів свою знайому. Вона розповіла, що вийшла заміж за італійця, який відкриває по 20 фаст-фуд на рік. Він також займався консультацією у ресторанній справі. Ми познайомилися і відтоді я не відходив від Луки (посміхається, -авт). Він багато в чому нам допоміг, поділився рецептурою та досвідом.
Коли справа дійшла до вибору назви, ми подумали над варіантом "Оккі-Доккі", та виявилося, що ця назва вже зареєстрована, і теж у сфері харчування. Почали думати заново. Тоді я жартома сказав Олексію: "Круто ж живуть люди. Взяти навіть італійця Луку, з прізвиськом Оззі. Шкода, що так не можна назвати заклад…". Потім "Стоп. А чому не можна так заклад називати?". Наступного дня з самого ранку ми пішли реєструватися.
Гроші у бізнесі - не проблемаПро бюрократію. - Я не боявся податкової та бюрократії. Не тому, що це легко або важко, а тому, що я з ними не зустрічався. Насправді, все просто: я ніколи не ходив кабінетам, не стукав ні в чиї двері – для цього є юрист. Я склав з ним угоду, і він всім цим займався. Навіщо витрачати час та енергію на те, щоб "увійти" в курс справ, у яких я не розуміюся? В цей час я можу зробити щось інше, те, у чому я сильніший. Кожна людина має займатися своєю справою.
На запитання, чи не боявся розпочинати бізнес, Дмитро впевнено зазначає, якщо не припиняти працювати – рано чи пізно все вийде. Чим раніше почати працювати у напрямку своєї мети, тим легше досягти успіху.
Бізнес - це один із небагатьох шляхів чесним шляхом заробляти гроші. Пригадую, коли наша справа тільки почала набирати обертів, я подзвонив своїй дівчині і сказав "Уявляєш, ми сьогодні заробили декілька тисяч гривень!". Це була така радість. Зараз дохід на день в 10-20 разів більший.
Молоді люди постійно сумніваються. Скільки разів я чув, що у мене нічого не вийде, що все дуже складно, що я дивлюся на світ через рожеві окуляри… У вас буде мільйон можливостей, не всі спроби будуть вдалими, але потрібно працювати.
Вибирайте те, що вам подобається, те, що ви вмієте робити. Якщо ви багато часу вникали у якусь справу, то не може не вийти! Якщо ви займається тим, що вам подобається, то ви це не покинете. У вас не буде розділення дня на робочий чи не робочий час. Це перетвориться на стиль життя. Я працюю щонайменше по 12-14 годин на добу.
Про інвестиції. Дмитро переконує, що гроші у бізнесі - не проблема. Гроші передусім вкладаються в очі, що світяться.
- Є ідея, і бажання, та нема грошей, але це не проблема. Я зараз спілкуюся з двома категоріями людей: ті, яким потрібен стартовий капітал, і ті, які не знають, куди вкласти свої збереження. Чомусь ці люди не можуть знайти одне одного. Насправді, зараз багато інвесторів, треба тільки їх переконати вкласти гроші у вашу ідею, має бути чіткий план. Але максимум, який можна отримати за чужі гроші – це 50 відсотків від чистого прибутку.
Є і інший шлях. Найдорожчий капітал той, який ти заробив сам. Найдешевші гроші – це займ чи кредитування. Два-три роки тому ніхто не звертав увагу на мале підприємство, і було важко взяти кредит. Зараз наша країна прогресує в цьому плані, відкриваються нові кредитні лінії, тому все реально.
Про плани. “Постійно треба рухатися вперед”, вважає Дмитро.
- Наш заклад успішно працює три роки. На початку весни також відкриваємо новий ресторан азіатської кухні. У нас тепер будуть суші і китайська локшина у коробочках. Ми розширили мережу — у 2016 році відкрили в Чернівцях другий заклад. Але на цьому зупинятися не будемо, впеанений, вийдемо і на всеукраїнський ринок.
Поради Треба думати не про конкурентів, а про клієнтів- Не боятися розповідати свої ідеї, бо невідомо, яка людина тебе приведе до того, що тобі потрібно. Не боятися, що про вас дізнаються потенційні конкуренти. Треба думати не про конкурентів, а про клієнтів.
- Не раджу займатися двома справами одночасно. Цілком можливо, що людині треба звільнитися з роботи, аби почати свій бізнес.
- Якщо хочете, щоб у вашу справу інвестували гроші, покажіть інвестору, що ви вклали абсолютно всі свої збереження. Тоді довіра буде вищою.
- Раджу всім, хто хоче чогось досягти, прочитати таку літературу: "І ботаніки роблять бізнес" М. Котин, "Шпаргалки для босів" Т. Горяєв , "Клієнти на все життя" К. Сьюелл, "Жорсткий менеджмент" Д. Кеннеді та "Домовитися можна про все" Гевін Кеннеді.
- Відкривайте, заробляйте! Чернівці дуже хороше місто для бізнесу, адже конкурентність тут, відносно невелика, майже немає всеукраїнських великих гравців. І не думайте, що все вже відкрили. Є мікробізнес, який не потребує великого стартового капіталу. Такі речі можна робити з невеликими затратами. Було би бажання…
Основний принцип успіхуЩоб справа не "прогоріла" - робіть все якісно, радить Дмитро Лукенчук. - Щодня у нашому фаст-фуді списуються кілограми м`яса та картоплі фрі, викидаються десятки бургерів, і не тому, що вони неякісні. Ми суворо стежимо за таймерами: картопля чекає на клієнтів тільки сім хвилин відтоді, як її посмажили, бургер – десять хвилин. Якщо їх не купили протягом цього часу, їх викидають. Треба привчати до якості весь персонал, дуже важливо, щоб вони розуміли, що це робиться для клієнта.
Коли Дмитро та Олексій відкрили заклад "OZZY", то одразу склали свій “маніфест”: клієнти – наше все, тільки найкращі продукти, так, Оззі Осборн в курсі.
Бліц-анкетаДмитро ЛукенчукВік: 26 років
Освіта: маркетолог (закінчив ЧНУ)
Девіз: "Дмитро, ти можеш краще!"
Улюблена книжка: "До біса все! Бери і роби" Р. Бренсона.
Успішній людині потрібні: логіка, знання мов та оптимізм.
Діана ВАТАМАНПриєднуйтесь до "МБ" у соцмережах: VK, Однокласники, Facebook
17-02-2017, 21:26
0
24 365
