Василь Кожелянко народився і жив у селі Кам’яна Сторожинецького району. Закінчив філологічний факультет Чернівецького університету. Кожелянко вважається засновником напряму "альтернативної історії" в сучасній українській літературі.
Дуже любив книжки
– Він був неординарною людиною. Жив у селі, та ніколи не був селюком. Він був завжди вище, "над"… Людина він досить закрита, мало з ким спілкувався. Він постійно казав "В селі мене не читають". Там він не досяг популярності, та й не дуже прагнув. Хоча він намагався жити сільським життям, виконував сільську роботу, та це не було йому до душі. І зараз, на жаль, воно так. У селі є вулиця, названа на його честь, знаю, що роблять вечори пам’яті. Та наскільки це робиться щиро і свідомо? – ділиться племіницця письменника Ірина СИМАНЧУК.
– Вдома він писав, читав, двічі на тиждень йшов на роботу в місто (в "МБ" писав колонки на політичні теми, – авт.). Для нього поїздка у місто завжди було особливою подією. Хоча в місто переїхати він не планував. Йому було вдома комфортно. Він все життя прожив у будинку, в якому народився. Може, це був інший світ, та це був його світ, а життя в цьому домі для нього був процесом збирання читання і письма. І, думаю, переїхати в новий двоповерховий будинок, він би й не хотів. Так і сталося. Він помер за кілька місяців до того, як завершили облаштування нової домівки, – каже Ірина.
Ірина пригадує, як важко їй було випросити у пана Василя книжку. Він дуже дорожив своєю бібліотекою та любив книжки.
– У нього була велика бібліотека, дуже дбайливо ставився до кожної книжки. На окремому стелажі тримав книжки із автографами, на які він дозволяв тільки дивитися. Пригадую, коли просила в нього якусь книжку читати, він завжди перепитував, а коли я її принесу, в якому вона буде стані, – розповідає племінниця.
Писав тільки від руки
Зі слів його рідних, він ніколи не любив ділитися планами про майбутні твори і писав тільки на самоті.
– Він завжди писав на самоті, нікого поруч не могло бути. Хоча він досить добре оволодів технікою, тексти на комп’ютері ніколи не набирав. Все від руки. Був шульгою, тому писав тільки лівою. Думка в нього лилася через руку. Він казав, що думка в нього йде з голови до серця, і від серця – до руки. Деякі оригінали в мене зберігаються і досі. Хоча в нього був досить нерозбірливий почерк, і все прочитати не вдається, – розповідає Ірина.
– Якось в 10-му класі я взялася писати наукову роботу по його творчості. То тільки тоді він мені дав уривок з майбутнього "Срібного павука" і сказав "Цього тобі досить. Вийде книжка – прочитаєш все". Я дуже любила його твори, особливо люблю "Дефіляду". Хоча на початку мені твір давався важко. Всі його книжки геніальні. Знаю, що в його щоденнику вже були "заготовки" для двох нових романів, та не судилося. Він постійно повторював "Найкращий свій роман я ще не написав". Зараз його книжок не видають, хоча люди приходять у книгарню і запитують, – каже Ірина.
– Василь не належав до надто близьких мені письменників. Натомість серед письменників він належав до дуже близьких мені людей. Востаннє ми бачилися з ним на початку серпня 2008 року. Він заніс мені збірку своїх "альтернативно-історичних" новел "Чужий" з іронічним написом: не сумуй, мовляв, не такі ми вже й чужі на цьому святі життя. Із нагоди виходу збірки ми влаштували невеличку "чайну ейфорію". У вересні мав би вийти друком його новий роман, який Василь хотів представити публіці на Львівському книжковому форумі, у вересні ж ми збиралися запустити удвох новий газетний проект. 22 серпня я міг би зателефонувати до нього і сказати, що все з’ясовано, і можна братися до роботи. Але не зателефонував. Бо подумав: хай уже закінчаться ці свята, життя довге – свята короткі, встигну. Не встиг, – каже про Василя Кожелянка літературознавець Олександр Бойченко.
З досьє "МБ"
Василь Кожелянко – поет, драматург, прозаїк. Автор збірок поезій "Терновий іній" (1994), "Білий і рудий" (1994), "Семибарвний кінь" (1995). Автор романів "Дефіляда в Москві" (1997), "Конотоп" (1998), "Людинець" (1998), "Лженострадамус" (1999), "Котигорошко" (2000), "Тероріум" (2001), "Срібний павук" (2003), "Третє поле" (2007), "Ефіопська січ" та "Діти застою". Лауреат літературної премії "Гранослов" (1994).
Роман "Дефіляда в Москві" визнано переможцем акції "Книжка року-2000". Помер раптово 22 серпня 2008 року від серцевого нападу.
Приєднуйтесь до "МБ" у соцмережах: VK, Однокласники, Facebook
