Відбулася презентація нових книг письменника Мирослава Лазарука. Їх читають, бо автор сюжетні лінії будує. беручи реальні факти з життя.
Модератором творчої зустрічі була науковець ЧНУ імені Ю. Федьковича поетеса Світлана Кирилюк. Насамперед йшлося про три романи Мирослава Лазарука під однією назвою "Ріка" – "Ріка", "Вельзевулова мухоловка" та "Посаг для приречених". Останній із романів був висунутий на здобуття Національної премії імені Тараса Шевченка.
– Мирослав Лазарук – багатожанровий письменник, пише романи, повісті, драматичні та твори для дітей, творить поезію, – каже Світлана Кирилюк. – Його книга "Ріка" – про минуле, сучасне та майбутнє. Герої його романів об’єднує один символ – ріка. Скажімо, у "Посазі для приречених" йдеться про трагічні події на теренах Прикарпаття, батьківщини Мирослава, під час боротьби УПА з комуністичними опричниками, коли були репресовані тисячі безневинних людей, зокрема й батьки Лазарука.
- Його твори мають глибинний зміст, саме Мирославу притаманне прислів’я про те, що під лежачий камінь вода не тече: він надзвичайно плодючий, кожна книга автора – це постійний творчий ріст, – сказав письменник Володимир Вознюк. – Їх читають, бо автор сюжетні лінії будує, беручи реальні факти з життя.
Високо оцінив творчий доробок й професор ЧНУ письменник Богдан Мельничук. Наприклад, він звернув увагу на те, що Мирослав Лазарук спричинився до нещодавнього видання альманаху "Рось", присвяченого 80-річчю Миколи Вінграновського. А ще на його новий художній твір про Івана Миколайчука, який днями опублікований в ювілейному "Буковинському журналі", який редагує Мирослав Лазарук.
Не обійшлося й без презентації третьої книги автора для дітей – "Абетка для Євдокійки".
- Писати для найменшеньких дуже відповідально, бо це треба так писати, як для дорослих, але в 100 разів краще, – сказав Мирослав Лазарук. – Не повірите, але деякі з цих віршів перетворяться на драматичні твори для дітей.Я пишу не для премій, а за покликом душі.
Приємною несподіванкою для присутніх став виступ внучок Мирослава Лазарука – Євдокійки та Настусі, які залюбки читали вірші свого дідуся.
