Продовжую розповідь про те, як я була туристом у Чернівцях. У першій публікації розповідала про "подорож" від залізничного вокзалі до Резиденції університету та ратуші.
Тепер дійшла черга до Театральної площі. Йду вздовж Алеї зірок. Читаю: Софія Ротару, Іво Бобул, Лілія Сандулеса, Ян Табачник, Володимир Івасюк, Дмитро Гнатюк, Назарій Яремчук…
"Йдіть по шпалах і дійдете до резиденції"Але є прізвища людей менш відомих загалу. Хто такий Йосип Ельгісер? (відомий місцевий піаніст і композитор, - авт.) Із цим питанням я звернулася до хлопців-перехожих – напевне, студентів.
-Ммм… Не знаємо. У Гуглі подивіться, там у Вікіпедії все написано, - порадили.
Іншу дівчину запитала, хто такий Василь Герелло (оперний співак, - авт.). Та відповіла: "Не знаю". І пішла. "А хто такий Микола Бакай?" - звернулася я до якогось чоловіка. "Не помню, певец вроде какой-то", - відказав чоловік.
Потім ще питала перехожих, куди мені варто піти на екскурсію. Всі, звісно радили сходити до резиденції університету, муздрамтеатру, а також на "Совєтську площу і площу Філармонії". А один дядько підказав вельми оригінальний орієнтир, щоби дістатися до резиденції: "Ви йдіть по шпалах, по яких тролейбус їде, от і дійдете до університету", - порадив. Те, що він мешканець міста, стало зрозуміло після того, як сказав: "Ой, дєвочка, я у Чернівцях стільки живу, що вже аж постарів тут". І побажав мені приємної подорожі, зауваживши, що залюбки сам би провів екскурсію містом.
Розсмішила вивіска, розміщена на Центральному палаці культури поміж величними атлантами про загальні збори кредитної спілки. Атланти наче стали учасниками цих зборів. Що значить вдало розмістити рекламу…
Підхожу до музично-драматичного театру імені Ольги Кобилянської. Парадні двері були зачинені, довкола – нікого. Обійшла театр збоку і підійшла до службового входу. Звідти виглянув черговий. Запитала, чи можна подивитися театр зсередини. "Через касу, - відповів чоловік. – Он там, навпроти, каса, заплатіть 20 гривень і заходьте дивіться на театр". – "А це з екскурсоводом чи самій можна ходити?" - уточняю. – "Я вас поводжу, світло ввімкну, все покажу, розкажу", - втішив черговий. – "А можна так, щоби не платити, бо у мене грошей нема?" - провокую. Та він лише співчутливо глянув на мене і розвів руками: "Це не від мене залежить, нічого не можу вдіяти".
Я вирішила, що 20 гривень немає сенсу платити за екскурсію театром, в якому й так багато разів була, і подалася далі – до будинку з левами. Піднялася сходами. Мене зустріли троє охоронців-нацгвардійців. Спершу трохи лячно стало. Та глянула на них – обличчя добрі.
Ключ – наче від казкового замку"Я у Чернівцях проїздом, хочу подивитися на цю будівлю зсередини, - кажу. – Хіба що на першому поверсі можете глянути", - відповіли мені охоронці. Та, зрештою дозволили піднятися ще й на другий поверх. Попередньо попросили залишити рюкзак у шафці для речей, записали мої дані у журнал і надали мені супроводжувача – одного з охоронців. Молодий нацгвардієць, як виявилося під час розмови, - з іншої області і тут недовго. Приємно вразило, що цей юнак, хоч і нетутешній, розповів мені багато цікавого про будівлю.
"Ось, дивіться, все це вкрите позолотою, загалом на неї було витрачено близько восьми кілограмів золота, - розповів охоронець, показуючи на оздоблення довкола високої стелі. – А ось це – вентиляційні решітки. Колись через них досередини надходило тепло". Також дозволив торкнутися автентичних вітражів у вікнах на другому поверсі. "А ось це – дошка ще з австрійських часів, але там уже майже не видно написів", - вказав нацгвардієць на вмуровану таблицю з якогось каменю, на якій вже майже повністю стерлися написи. Також показав мені ще старовинний сейф і навіть табличку, кому він колись належав. Я прочитала польською: "Войцех Кошіба, Львів, Пекарська, 32"…
-І таких сейфів тут багато, - провадив охоронець. – Раніше були у кожних кабінетах, та потім більшість із них винесли, замінивши новими.
Охоронець був такий люб’язний, що навіть сфотографував мене у будівлі на фоні перил австрійської епохи. На прощання нацгвардійці розповіли, що "двері при вході до облдержадміністрації автентичні, хоч і відремонтовані". Як і дверна ручка, замкова щілина та ключ.
"Двері довелося ремонтувати після того, як їх пошкодили 2014 року під час штурму ОДА, - згадує один із охоронців. – Я це добре пам’ятаю, бо був присутній тоді, охороняв будівлю. У нас ось і ключ від дверей є", - чоловік дістає старовинний металевий ключ від вхідних дверей.
Щиро дякую охоронцям і прощаюся. Вони повертають мені рюкзак і бажають приємної подорожі.
Від цієї частини подорожі враження такі: у Чернівцях турист не занудьгує. Хто хоче для себе тут знайти особливе, обов’язково знайде. Головне – шукати.
Галина МАРКІВ
Приєднуйтесь до "МБ" у соцмережах: VK, Однокласники, Facebook
14-05-2016, 10:28
0
2 889
