55-річний Юрій Царюк – начальник хірургічного відділення Чернівецького військового госпіталю, лікар-хірург вищої кваліфікаційної категорії, кандидат медичних наук, полковник медичної служби. Зробив майже десять тисяч операцій. Рятував життя нашим бійцям у зоні АТО.
Юрій Царюк показує посвідчення і нагрудний знак "Заслуженого лікаря України". "Це найвища нагорода для лікаря і найвище визнання його праці, – каже пан Юрій. – Військовим лікарем я працюю вже 32 роки. А в госпіталі начальником хірургічного відділення – з 1998-го. Після Вінницького медичного інституту навчався ще на військовому факультеті Куйбишевського медінституту. Сам я родом із Житомирщини. До Чернівців приїхав за скеруванням і залишився тут назавжди".
Мама Юрія хотіла, аби він став агрономом, а батько – офіцером.
"А я став військовим лікарем, поєднавши дві професії, – усміхається Юрій Степанович. – Мій батько був справжнім фронтовиком. Він воював на Фінській та Вітчизняній війнах. Брав Савур-могилу, за що отримав орден Червоної Зірки. До речі, я був у Югославії в 1995 році, коли там тривала справжня війна. Наш український батальйон входив до складу військ ООН. Ми вивозили поранених на територію Хорватії, надавали допомогу місцевому населенню. У нас було семеро поранених, один боєць загинув від вибуху міни".
Хірург зізнається, що у зоні АТО було набагато важче, ніж в Югославії:
"Там ми якось відчужено дивилися на це все. А тут бачили, як отримували поранення і помирали наші хлопці. Проте вражало, як на наших очах з безпомічних, необстріляних хлопчиків виростали справжні воїни, які давали достойну відсіч ворогові. А їм було лише по 19-22 роки. Я був командиром лікарсько-сестринської бригади, до якої входили два хірурги, операційна медсестра, анестезіолог, анестезист і троє водіїв. Ми виїхали на Луганщину сьомого травня 2014 року, а десятого вже були на місці. Знаходилися в зоні АТО 75 діб. Постійно перебували на передовій з нашими військами. Були біля Старобельська, Євсюха, Орєхового, Щастя, Веселої Гори..".
Лікар згадує дев’яте червня, коли від розриву гранати загинув чернівецький прапорщик В’ячеслав Пелехатий:
"Я надавав допомогу йому та ще п’ятьом постраждалим бійцям. Ми відправили їх гелікоптером до Харківського госпіталю. Та через добу В’ячеслав помер. 17 червня стався важкий бій під Щастям. Було багато поранених і загиблих. Важкі поранення були 13 липня, коли розстріляли нашу колону в районі Луганського аеропорту. Тоді підірвалися два бронетранспортери. Я вивіз пораненого кулеметника Андрія Шудравого. А потім мені сповістили, що він помер від отриманих ран. На полі я бою страху не відчував. Треба було якомога швидше рятувати поранених: виймати осколки, зупиняти кровотечу, накладати пов’язки, вводити обезболюючі препарати. Так набувався досвід військового хірурга. По книжках і на лекціях цього не навчишся. Прізвища наших медиків досі значаться у "чорному списку" сепаратистів".
Матеріал про військовго хірурга Юрія Царюка можна прочитати у четверговому номері "Молодого буковинця" від 24 грудня.
Приєднуйтесь до "МБ" у соцмережах: VK, Однокласники, Facebook
