Останніми тижнями тема українсько-польських відносин знову опинилася в центрі уваги. Дискусії довкола Волинської трагедії, заяв політиків та історичної пам'яті нерідко перетворюються на гострі суперечки, які активно підживлюють соціальні мережі. На цьому тлі дедалі частіше виникає питання: чи справді між Україною та Польщею назріває політичний конфлікт, чи йдеться насамперед про інформаційні маніпуляції, вигідні Росії?
Про роль історії у сучасній політиці, причини загострення українсько-польської дискусії, російські інформаційні операції та те, як звичайним людям не стати жертвами пропаганди, "МБ" поспілкувався з кандидаткою історичних наук, доценткою кафедри політології та державного управління ЧНУ імені Юрія Федьковича Наталією Нечаєвою-Юрійчук.
— Останнім часом тема польсько-українських відносин дедалі частіше стає предметом гострих дискусій. Чи можемо ми говорити про реальний політичний конфлікт між Україною та Польщею? Чи це більше інформаційне загострення та маніпуляції?
— Це дуже складне питання. Об'єктивно передумов до конфлікту наразі немає. Звісно, мені можуть нагадати про різні історичні моменти, але і Польща, і Україна мають спільні стратегічні інтереси. Обидві держави орієнтуються на Європейський Союз. Польща вже є його членом, а Україна прагне стати повноправною членкинею. Нас об'єднують демократичні цінності, свобода, права людини, державний суверенітет і повага один до одного. Крім того, сьогодні у нас спільний ворог. Ми добре розуміємо, що від нашої єдності та злагодженості залежить майбутнє. Саме тому я бачу надзвичайно активну інформаційну кампанію, яка супроводжується добре продуманими інформаційними маніпуляціями. На мою думку, мова не йде про конфлікт між Україною та Польщею. Йдеться про інформаційне й публічне протистояння, про різні погляди, певні інформаційні розломи, але аж ніяк не про конфлікт між двома державами.
— Чому саме історичні питання та тема Волинської трагедії так часто стають інструментом для політичних маніпуляцій? І хто найбільше виграє від того, що українці та поляки сваряться між собою?
—Історія не лише в українсько-польських відносинах, а загалом дуже легко стає інструментом маніпуляцій, тому що вона безпосередньо пов'язана з національною ідентичністю. Це як сім'я: навіть якщо ми самі критикуємо свою країну, то значно гостріше реагуємо, коли це роблять інші. Саме так працює історична пам'ять. У Центрально-Східній Європі історія — це питання формування національних держав. Українці прагнули власної державності, поляки , відновлення Речі Посполитої, тому зіткнення інтересів були неминучими. Україна й Польща мають складне історичне минуле, але сьогодні обидві сторони повинні проявити більше здорового глузду, а не знову повертатися до взаємних історичних претензій. Волинська трагедія для Польщі є однією з найболючіших історичних травм ХХ століття, навколо якої сформувалася політика пам'яті.
Водночас українські та польські історики мають різні оцінки подій і навіть різні підрахунки кількості жертв, що свідчить про високу політизованість цієї теми. Саме тому вона настільки емоційна і часто використовується для маніпуляцій. Водночас важливо пам'ятати: практично кожен народ має власні історичні травми, і саме на них найчастіше намагається грати ворог.
– Як Росія використовує суперечки між Україною та Польщею? Які наративи вона сьогодні просуває?
— Єдиним бенефіціаром цієї суперечки є Росія. Програють і українці, і поляки, адже обидва народи мають спільний історичний досвід боротьби з російською агресією. Одне із головних завдань Кремля — позбавити Україну підтримки сусідніх держав. Саме тому Росія намагається посварити нас із Польщею, Угорщиною, Словаччиною, Румунією та іншими партнерами, щоб ускладнити постачання зброї, гуманітарної допомоги й міжнародну підтримку. Для цього активно поширюються дезінформаційні наративи. Серед них, фейки про нібито "поділ України" Польщею, твердження, що Україна стала "тягарем" для польської економіки, що поляки більше допомагають українцям, ніж власним громадянам, а також заяви про те, що вступ України до ЄС стане загрозою для польських фермерів і економіки. У такий спосіб Росія формує образ українців як загрози для поляків.
Людям, які далекі від політики, легко повірити таким меседжам, особливо під час соціальних труднощів, коли завжди шукають зовнішнього винуватця. Водночас не варто робити висновки лише за коментарями у соцмережах. Я багато спілкуюся з польськими колегами й можу сказати, що значна частина польського суспільства продовжує підтримувати Україну. Російська пропаганда просто створює ілюзію тотального конфлікту між нашими народами.
– Як звичайним людям відрізнити реальну політичну дискусію від інформаційної операції Росії?
— Це непросто навіть для експертів, але є кілька важливих ознак. Передусім звертайте увагу на власні емоції. Якщо публікація викликає сильний гнів, страх чи ненависть і спонукає негайно діяти, варто зробити паузу й критично оцінити інформацію. Друга ознака, масовість. Якщо одночасно з'являються десятки однакових повідомлень із подібними формулюваннями та емоційними заголовками, це може свідчити про скоординовану інформаційну кампанію. Також насторожувати повинні категоричні твердження на кшталт "усі поляки такі" чи "усі українці такі", відсутність конкретних джерел, прізвищ експертів і перевірених фактів. Ще один сигнал — надто прості відповіді на дуже складні історичні питання. Наприклад, Волинська трагедія має багато історичних, політичних і суспільних аспектів. Якщо хтось пояснює її лише схемою "свої — чужі", це вже привід сумніватися. І найголовніше — потрібно пам'ятати, що різні люди можуть по-різному оцінювати історію. Це не означає, що вони повинні ставати ворогами. Дискусія має спиратися на факти, а не на емоції.
– Що сьогодні є головним у відносинах між Україною та Польщею? Чому важливо не дозволити російській пропаганді зруйнувати партнерство?
— Сьогодні головне питання і для України, і для Польщі, і для всього Європейського Союзу — російська війна проти України. Це війна не лише проти нашої держави, а й проти демократії та європейських цінностей. Якщо ми витрачатимемо сили на взаємні суперечки замість спільної протидії Росії, виграє лише Кремль. Саме тому українсько-польське партнерство потрібно берегти. Історію мають досліджувати історики, а політики й суспільства — думати про майбутнє. Лише взаємна повага, довіра, готовність чути одне одного та спільний захист демократичних цінностей дозволять зберегти безпеку в нашому регіоні. Інакше ми самі допоможемо Росії досягти її мети.
Читайте новини "МБ" у Google News | Facebook | Telegram | Viber | Instagram
