Сьогодні у Культурно-мистецькому центрі ім. І. Миколайчука відкрилася виставка, створена Музеєм воєнного дитинства з Києва.
Виставка об’єднує історії дітей і підлітків з різних регіонів, для яких книжки стали підтримкою, спогадом або навіть оберегом під час війни.
Під час відкриття організатори наголосили на важливості таких ініціатив, пише molbuk.ua.
"Для кожного з нас у найскладніші періоди рятівною стає саме та книга, яка торкається серця. Ми записуємо інтерв’ю з дітьми з усіх регіонів України та з-за кордону. Станом на зараз маємо найбільший архів дитячих свідчень про війну, а саме близько 800 інтерв'ю і понад 1400 предметів, пов’язані з читанням", - зазначає програмна директорка Музею воєнного дитинства в Україні Світлана Осіпчук.
За її словами, читання залишається важливою практикою для дітей під час війни, окремо підкреслючи: книжки стають символами пам’яті, втрат і водночас внутрішньої опори.
"Це те, що об’єднує - у сім’ї, у класі, серед друзів. З книжок діти формують власні цінності і водночас діляться дуже глибокими історіями", - додає вона.
Експозиція об’єднала 15 окремих історій-композицій. Серед них - розповіді дітей із різних регіонів: Олешок, Сімферополя, Донецька, Ірпеня, Енергодара, Херсона, Бердичева, Києва, Алчевська, Гайворона, Білої Церкви та інших міст.
Географія виставки охоплює як тимчасово окуповані території, так і населені пункти, що пережили бойові дії або стали прихистком для переселенців. У центрі кожної історії - книжки: від дитячих збірок і шкільних підручників до художньої літератури.
Значуща книжка
"Зараз в мене улюблена книжка "3 любовʼю - тато!". Вона про військового, який спілкується зі своїм сином. Автор, Валерій Пузік, військовий, воює ще з 2014-го року. Книжка побудована на переписці батька з сином. Також тут є вірші про дітей, які пережили війну, про саму війну. Думаю, її має прочитати кожен українець. Вона для мене значуща. Я її прочитала за одну ніч. Плакала вже на третій сторінці. Вона мені нагадала, що мій батько також не зі мною. Він залишився на окупованих територіях. Коли я з ним говорю, то можу розповісти все, що завгодно, що в мене тут болить. В останній вечір, коли ми ще були вдома в Олешках, вже була ніч. Він сидів, курив сигарету, я збоку сиділа. Я тоді дуже сильно розплакалася. Я йому перший раз в житті сказала, що я його люблю"
Софія, 15 років, м. Олешки, Херсонська обл.
Книжечка з Криму
"Це книжечка, яку мені читав дідусь в Криму. Він і є її автором. Вона видана в Криму. Це збірка дитячих віршиків. Там багато фігурую я, тому що він писав про мене і про мого двоюрідного брата. Моєму татові погрожували. Він журналіст. Ми мали якомога швидше виїхати з Криму. Під час того, як ми виїжджали, російські прикордонники, які стояли на виїзді, відкрили багажник нашої машини, і звідти висипалися іграшки, книжки. У цій книжці відірвалася титульна сторінка. Саме завдяки тому, що висипалися іграшки і книжки, а не якісь інші речі, які мали більшу цінність, нашу машину взагалі не оглядали, а просто сказали: "Згрібайте це все і їдьте вперед""
Богдан-Любомир, 16 років, м. Сімферополь
Книга, за якою я готувався до ЗНО
"Якщо в 10 класі я думав їхати в Росію й готувався до російського іспиту, то після того, як поїхав у Харків, я повністю передумав і з початку навчального року готувався до ЗНО. Вчителька з моєї школи погодилася зі мною займатися, бо в неї вже був один учень, який теж поїхав в Україну. За українською програмою я відстав дуже сильно. Після того, як почав готуватись до іспитів, зрозумів, що система донецької освіти просто на дні. Були проблеми з тим, щоб забрати документи зі школи. Нам їх просто не віддавали. Шляхом тривалих криків і сварок із директором школи документи вдалося вибити. І в кінці листопада 11 класу я поїхав у Харків"
Денис, 21 рік, м. Донецьк
Маленький куточок щастя
"Якщо в 10 класі я думав їхати в Росію й готувався до російського іспиту, то після того, як поїхав у Харків, я повністю передумав і з початку навчального року готувався до ЗНО. Вчителька з моєї школи погодилася зі мною займатися, бо в неї вже був один учень, який теж поїхав в Україну. За українською програмою я відстав дуже сильно. Після того, як почав готуватись до іспитів, зрозумів, що система донецької освіти просто на дні. Були проблеми з тим, щоб забрати документи зі школи. Нам їх просто не віддавали. Шляхом тривалих криків і сварок із директором школи документи вдалося вибити. І в кінці листопада 11 класу я поїхав у Харків"
Максим, 12 років, м. Алчевськ, Луганська обл.
Книжка як оберіг
"Якось я мала вивчити вірш, але готувалася до олімпіади. Вчителька сказала: без проблем, доздаси його потім. Вона знала, що я відповідальна. Але починається повномасштабне вторгнення, і в школу ми більше не виходимо. Хтось запросив мене на мирний мітинг на "Сучасник". Там люди співали пісні, й потім був відкритий мікрофон. Я вирішила вийти. Я розповіла: "Летим. Дивлюся, аж світає, край неба палає..." - саме той вірш, який мала здати, — всьому місту, всім, хто там був. І це настільки потужна картина: ти розповідаєш вірш, ти бачиш своїх людей перед собою, а за ними стоять російська техніка та російські солдати. Коли я виїжджала з окупації, для мене було дуже важливо забрати цю книжку, й мені було дуже страшно її везти. Але як оберіг я її везла з собою. Коли я виїжджала з окупації, мені було важливо взяти цю книжку. Було страшно її везти, але я сприймала її як оберіг"
Марія, 18 років, м. Енергодар, Запорізька обл.
Врятована книжечка
"Ця книжка з херсонської школи. Її і ще пару книжечок врятували вчителі. І одну книжечку передали мені. Коли я була у Херсоні, то ходила в садочок. Квартиру розстріляли з танка. Ми їхали на автомобілі, мама закрила моє лице, відволікала, щоб я не бачила, що там горить за вікном. Із-за того, що мій садочок розстріляли, я не встигла піти у старшу групу та її закінчити. Я вже перейшла в другий клас. У мене не виходить читати"
Арія, 9 років, м. Херсон
Взяти щось знайоме
"Коли почалась війна, мені довелося виїхати. Це був дивний і важкий час, коли постійно думаєш про близьких, про Україну і все те, що буде далі. Я купила цю книгу вже в Німеччині. Мені захотілося взяти щось знайоме, автора, якого я вже знала і любила. Творчість Ремарка мені подобалася ще задовго до війни. У його книжках я завжди знаходила щось справжнє про людей, життя в час війни або вже після, про втрати і про те, як люди намагаються жити далі, якщо все змінюється навколо. Під час читання багато про що думала. Життя настільки крихке. Як все може швидко змінитися, до чого ти звик. Саме тому ця книга мене так сильно зачепила - вона відгукнулася з тим, що я відчувала тоді. Я вирішила передати її до музею. Мені здалося важливим, щоб такі речі залишалися як частина історії"
Вікторія, 17 років, м. Бердичів, Житомирська обл.
24 лютого мала бути біологія
"Коли почалася війна, ми збирали тривожну валізу. І перше, що я поклала туди, - це книжка з біології, тому що в четвер, 24 лютого, у нас повинна була бути біологія. Книжка була зі мною, коли ми були в Києві і коли ми поїхали в село. Два місяці ми залишалися в Києві. А потім поїхали до бабусі по Житомирській трасі. Там було все дуже розбомблено. Через обстріли багато чого постраждало: склади, лікарні, роддом. Їхали через Макарів. Було дуже страшно, тому що на дорозі були таблички: "Обережно, заміновано". І всі будинки по дорозі, кожний другий, — зруйновані. Тоді якраз усе стабілізувалося. Тобто все більш-менш вже стало добре. Через два тижні ми повернулись в Київ і весь час не виїжджали нікуди"
Вікторія, 16 років, м. Київ
Книга з табору для біженців
"Нам видавали пакетики з наборами - там зубна паста, зубна щітка - і кожній дитині поклали таку книгу. Я переводила декілька сторінок — там розповідається, як треба поводити себе з тваринами. Я не дуже вмію читати по-німецькому. То я особливо розглядала тварин, які там намальовані. У нас в лагері була школа. Там було дуже багато людей, нових друзів. Я взяла цю книгу туди, в клас. То нам вчителька розповідала про цю книгу. Мені дуже приємно на неї дивитись, тому що навіть один погляд дає спогади"
Дар’я, 16 років, м. Каланчак, Херсонська обл.
Шматочок України
"Коли ми виїжджали з мого міста, то всім сказали взяти один рюкзак із потрібними речами. Мені дуже хотілося вчитися. Мені хотілося знати більше. Тому у всіх було по одному рюкзаку, а в мене був ще один рюкзак з книжками. Коли я мала з собою цей рюкзак, я відчувала себе в спокої, ніби мене щось захищало. Мене дуже часто питали, чого я завжди його ношу з собою. Тому що він дарував спокій. Він був як опора, як шматочок України, який завжди був зі мною"
Софія, 20 років, с. Мала Снітинка, Київська обл.
Зацікавила в читанні
"Це книга Стівена Кінга. Вона трошки така напружена, там є фантастичні елементи. Мені її подарував тато, коли почалась війна. Я майже все своє життя танцюю й виступаю, мені це справді приносить натхнення та задоволення. Це дуже важлива частина моєї особистості. А книга повʼязана з більш спокійною стороною мене. Я люблю читати. Це одна з перших книг, яка мене зацікавила в читанні"
Єлизавета, 15 років, м. Київ
Дорога мені книжка
"В тому прикол, мені мама забула сказати, що війна. Вона капець як налякалась і слідкувала за новинами. Я зібрався в школу, навіть виходжу, мама говорить: "Ти куди? Повномасштабна війна, Кирил". І тоді я не розумів, наскільки це погано, думав — самолітики. Потім, через пару хвилин, я подумав: це ж в Кіровоград зайдуть російські солдати, будуть нас бити, стріляти. Насправді 24 лютого я ще не розумів, що таке війна. І тоді я, навпаки, радів, що я в школу не піду. Я думав, просто війна десь. Що це таке? Взагалі пустяк. Звідки ця книжка, я точно не памʼятаю. Але вона мені стала дорогою. Вона дала якийсь теплий відтінок в житті, тому що вона зʼявилась, коли я був маленький. Мені мама постійно читала ці історії. Коли я виріс, буквально пару місяців назад я її заново всю прочитав"
Кирило, 13 років, м. Гайворон, Кіровоградська обл.
Цікаві пункти
"Від 12 до 13 років мені радикально думка змінювалася. Зараз якісь рішення по-іншому зробив би, ніж рік тому. Книжки почали впливати. Я читав, наприклад, "Государя" Макіавеллі - в мене нові ідеї зʼявилися. Я по-іншому думаю. В червні після початку війни я подумав: може, щось відкрию, почитаю. Конституцію знайшов в шухлядках, і там є пункти дуже цікаві. Загальні засади, правовий захист. Дуже цікаво про вибори та референдум. Про владу — Верховну Раду України, Президента України, Кабмін, прокуратуру. І ще найцікавіше для мене було!"
Захар, 16 років, м. Київ
Тримала в рівновазі
"Цю книжку мені подарували в Польщі. Мені її читала мама, я її читав. Ми почали з третьої частини, тому що не знали послідовність. Першої в мене не було, то я її дочитав, коли вже повернувся. Вона надихала мене робити вчинки, які мені подобаються: малювати, грати з Семеном, розмовляти про особисті теми. Про війну. "Чудове чудовисько" тримало мене в рівновазі"
Захарій, 13 років, м. Київ
Найцінніше з цієї книги я взяла
"Моє хобі - це читання. Через війну я прочитала багато книг, які мені не за віком. "Мина Мазайло" - це пʼєса. Влітку 2022-го я прочитала цю книгу, тому що тоді теж пішла українізація. Я десь почула, що людина писала про це ще 100 років тому. Почала вивчати персоналію письменника. Мене це сильно захопило. І потім, наступного літа, в мене трапився великий бум - я немов розставила пріоритети, зрозуміла, чому для мене історія важлива, культура важлива. Вона трошки пошарпана, але це книга із своєю історією, яка на мене дуже сильно повпливала. Це була перша книга періоду 1920-х, яку я прочитала. Найцінніше з цієї книги я собі взяла, чому б її не передати?"
Уляна, 15 років, м. Біла Церква, Київська обл.
Така виставка триватиме у Чернівцях до 2 травня.
Довідка
Виставку "Книжки, які супроводжують крізь війну" створив Музей воєнного дитинства - інституція, що документує досвід дітей під час війни в Україні. Проєкт базується на усноісторичних інтерв’ю та особистих артефактах, які передають учасники. Наразі це найбільший архів історій дитинства під час російсько-української війни з початку 2014 року, який у майбутньому стане доступним для дослідників. Крім того, музей в Україні збирає історії людей, чиє дитинство зачепила Друга світова війна.
Читайте новини "МБ" у Google News | Facebook | Telegram | Viber | Instagram
