Це святкове дійство відбувалося на площі Пресвятої Марії біля турецької криниці аж до 1940 року. Воду святили з духовенством, хоругвами, вояками та залпами, розповіла дослідниця історії Чернівців Леся Щербанюк.
Про те, як на Водохреще понад століття тому освячували воду на площі Пресвятої Марії, згадував Раймунд Фрідріх Кайндль у своїй книжці "Історія Чернівців". Тут вміщено знімок художника з Відня Франца-Ксавера Кнаппа (1809–1883). "На ілюстрації т видно, що зібралося все духовенство з єпископом Євгеном Гакманом. Воду освячують із хоругвами при великій кількості чернівчан. Біля турецької криниці стоять чотири вояки, які під час освячення води давали залпи", – пояснила Леся Щербанюк.
Місцева преса писала: "Свято Йорданського посвячення води довершено зі звичайною величавістю та при великім здвизі народу біля турецької криниці".
Традиція освячення води на площі Пресвятої Марії зберігалася у Чернівцях в австрійський та міжвоєнний періоди аж до приходу радянської влади. Відновили її у 2008 році до 600-ліття першої згадки про місто.
У Чернівцях проклали перший водогін 1895 року, до цього воду підвозили та носили. Історик Кайндль пише, що чернівчани не копали глибоких колодязів взагалі, а задовольнялися здебільшого джерелом, яке називали "Панською криницею" (Турецька криниця). Облаштували його належним чином тільки 1793 року. Назву "Турецька криниця" джерело отримало 1797-го.
Біля криниці виставляли варту, аби мешканці брали воду тільки для пиття та приготування їжі. Однак води тут завжди бракувало. Тому привозили її з річки Прут та дорого продавали. Згодом у місті почали копати криниці. 1876 року їх уже налічувалося тридцять.
За розповідями історика Олександра Масана, на розі вулиць Шкільної і Турецької колись був глибокий яр, у якому текла річечка. Вона брала свій початок в районі нинішньої вулиці Шептицького. Воду з цієї річки містяни брали для господарських потреб.
Професор ЧНУ Василь Ботушанський у книжці "Чернівці історія і сучасність" пише, що в зв’язку з інтенсивним зростанням чисельності населення міста чимраз актуальнішою ставала проблема водопостачання. Адже через користування води із відкритих криниць часто траплялися шлунково-кишкові отруєння. Лікарі наполягали на необхідності централізованого постачання води з санітарною обробкою.
Брак води відчувався особливо під час великих пожеж 1859 та 1866 років. Не вистачало ні криниць у різних частинах міста, ні фонтана на площі Фонтанній.
У міському управлінні часто порушували тему забезпечення Чернівців водою. Планували використовувати ближні джерела. Та оскільки вони у посуху майже пересихали, то 1865 року розглядали варіанти про будівництво водогону з річок Черемош, Серет і Прут.
У своїй книжці "Чернівці і чернівчани" краєзнавець Іван Снігур пише, що у XVIII столітті у місті бракувало води. Для господарських потреб її переважно завозили: "Водоноси доставляли воду на плечах в шкіряних відрах із джерел, що за містом. Водовози підвозили в основному технічну воду. До однокінної упряжі кріпили двоколісний візок, у якому була велика дерев’яна бочка. Біля кожного будинку мала бути якась ємність для води. Проте більша частина містян не мала такого посуду, а в кого й був, то воду з нього використовувати для домашніх потреб не можна було, оскільки звідти часто пили тварини, або вона засмічувалась, або ж застоювалась і мала неприємний запах".
Відомо про ще одне джерело, звідки чернівчани брали воду для домашніх потреб. Воно знаходилося на вулиці Івана Богуна. Поруч із джерелом утворилося маленьке озеро. Тут збиралися зграями птахи, пили воду, плюскалися. Турки дослідили джерельну воду і з’ясували, що вона має лікувальні властивості. Відтак тут прилаштували мідні ванни з підігрівом і використовували воду для оздоровлення. Лікуватися сюди приїжджали навіть знамениті турецькі вельможі. Коли турки відступали, вони зруйнували свої лазні. Та й лікувальне джерело довго не проіснувало. Під час одного із землетрусів у місті воно зникло. Берег озерця засипали сміттям, і понині ніхто про нього не згадує. Ще одне місце, де можна було безкоштовно напитися води, був фонтан у "будинку-кораблі", який старожили ще називали "шіфою".
Підготувала Надія БУДНА
Фото з колекції Едварда Туркевича
Читайте новини "МБ" у Google News | Facebook | Telegram | Viber | Instagram
