Олег Дробушенко з перших днів повномасштабного вторгнення РФ в Україну вступив до війська – став прикордонником. Зараз служить у підрозділі "Гарт" радіотехнічної розвідки та радіоелектронної боротьби. Пройшов шлях від піхотинця до командира відділення. Переконаний, що на війні майбутнє за технологіями.
На момент запису інтерв’ю Олег перебував у відпустці, пише molbuk.ua
– На початку війни я був резервістом. Раніше служив за контрактом у Чернівецькому прикордонному загоні. Після того, вже в цивільному житті, переїхав до Києва, працював у ресторанному бізнесі. Після початку війни ще кілька діб ми з друзями перебували в Києві. Коли почали перекривати мости з лівого на правий берег, ми приїхали в Чернівецьку область. Тут я зустрівся з друзями, з якими раніше служив, ми доєдналися до війська, – згадує Олег.
До підрозділу чоловіка взяли аж з третього разу.
– Ми приїжджали кілька разів у військкомат. Першого разу було дуже багато людей під частиною, сказали просто чекати. Другого разу теж сказали зачекати. А вже втретє мені подзвонив друг і сказав: "Олеже, можеш приїжджати, уже приймають". Так ми всі в один день мобілізувалися. Далі був перший виїзд на Схід. Влітку 2022 року ми вирушили на Лиманський напрямок, де річка Сіверський Донець. Був ризик, що ворог штурмуватиме місто Слов’янськ, тож ми були на його обороні. На щастя, цього не сталося. У вересні 2022 року сили оборони здійснили контрнаступ на Харківщині. Це був мій перший бойовий шлях, але активних бойових дій наш підрозділ тоді ще не вів. Справжній бойовий досвід я здобув уже у 2023 році, коли поїхали в Бахмут, – каже прикордонник.
Кидали "вагнерівців" на гарматне м’ясо
– У Бахмуті я був уже командиром відділення, старшим на позиції. Мав у підпорядкуванні людей, за яких я відповідав. Це морально дуже важко. На той момент близько 90 % міста було окуповано. Це був квітень-травень 2023 року. Коли ми вперше заїжджали в місто, все було в диму, палало. Ти їхав і розумів, що це справжнє пекло на землі. Було важко, але я намагався оточувати себе позитивними людьми. Це допомагало. Дякувати Богу, з моїх хлопців усі живі й здорові повернулися.
Тодішня ситуація в Бахмуті не вкладалася у голові. Постійні штурми, накати. Там були "вагнерівці", вони просто кидали людей на штурми, фактично в один кінець. Ми брали полоненого: у нього був АК-74, бронежилет, а в кишені – жменя пігулок, – пригадує Олег.
Обороняючи Бахмут, прикордонник усвідомив, що його життя може обірватися будь-якої миті.
– У нас був прикрий випадок із одним із побратимів, Василем Павлюком, молодим хлопцем із Закарпаття. Під час виходу з позиції він потрапив під ворожий кулеметний обстріл, куля пошкодила хребет. Він досі проходить складну тривалу реабілітацію, – ділиться прикордонник.
Після оборони Бахмута підрозділ Олега прикомандирували до 3 штурмової бригади. І знову оборона Донеччини.
– Ми працювали на напрямках Кліщіївки, Курдюмівки, Андріївки. Третя штурмова йшла в наступ, а ми займали позиції, які вони відбивали. Так ми пробули приблизно місяць, після чого поїхали на ротацію та відновлення. Потім знову вирушили на Схід, на Вовчанський напрямок. Вовчанськ перебуває під постійними ворожими авіаударами. Ворог веде активні наступальні дії, але сили оборони дають гідну відсіч, – каже Олег.
Від піхотинця до командира відділення
Перед обороною Вовчанська Олег змінив звичний для себе вид діяльності.
– Перед виїздом на Вовчанський напрямок мені запропонували перейти в новий технологічний підрозділ і очолити один із напрямків. Я довго вагався, бо тривалий час служив зі своїми хлопцями, моїми справжніми побратимами. Та зрештою вирішив, що потрібно рухатися далі, і перейшов у підрозділ радіотехнічної розвідки та радіоелектронної боротьби. Зараз ми виявляємо та знищуємо ворожі безпілотні літальні апарати – розвідувальні та ударні "орлани", "суперками", "зали", FPV-дрони, "ланцети". Виявляємо їх, передаємо інформацію на ППО, мобільні вогневі групи, засоби РЕБ і таким чином знищуємо ворожі цілі, – пояснює прикордонник.
Війна виснажлива для будь-кого, та Олег каже, що навчився радіти дрібницям та дуже вдячний рідним за підтримку.
– Мене дуже тішать позитивні новини. Як, наприклад, хлопчик із Драчинців, який зібрав 750 тисяч гривень на ЗСУ! Це дуже підняло мені настрій. У такі моменти розумієш, що робиш усе правильно, що в нас сильний тил і гідне майбутнє покоління. Хочу сказати, що незалежно від політичних поглядів і ситуації в країні, важливо пам’ятати, що в окопах – звичайні хлопці, які пішли захищати державу. Я прошу цивільних не припиняти донатити. Допомагати військовим – це нормально. Навіть якщо людина боїться й не може піти до війська, але працює, сплачує податки й підтримує армію – вона молодець. І варто брати приклад із того хлопчика з Драчинців, – підсумовує прикордонник.
Для охочих допомогти
Олег просить допомогти побратиму, який отримав важке поранення у Бахмуті та нині проходить реабілітацію у Чехії. Номер картки Василя Павлюка:
ПриватБанк: 5168752149532007
Читайте новини "МБ" у Google News | Facebook | Telegram | Viber | Instagram
