Весь тиждень під військовою частиною, що на вулиці Московської Олімпіади, тривав протест. У різних учасників - різні вимоги. Та всі вони зводяться до одного – не відправляйте мене (мого сина/чоловіка/брата/зятя) на війну. Хтось каже, що ще недостатньо підготовлений. У когось лікарі вперто не помічають болячок. Хоча протестувальники стверджують, що мало не все життя у них були проблеми зі шлунком (зором/ногами/хребтом). Ще інші лише нещодавно повернулись із зони АТО у відпустку, а по її завершенні їх знову відправляють воювати.
Підходжу до одного із протестувальників. Ним виявився один із військовослужбовців, Вадим із Кіцманщини.
- Проти чого протестуєте?, - запитую його.
- Тут є різні групи людей, - розповідає Вадим. – Одні протестують, щоб їх родичів, які служать у зоні АТО вже по три-чотири місяці, повернули хоча б у відпустки. Такі як я вийшли вимагати, щоб нас не відправляли на Схід. Ми хочемо тут служити.
- Ну, а якщо влада виконає ваші усі вимоги. Тих, хто служить поверне, а нових не відправить. Що ж тоді робити? Здаватися?
- (задумався, – авт.) Нехай служать добровольці і ті, хто підготовлений до війни. Ми не готові. Нехай міліцію, СБУ, спецназ туди відправляють. Ми будемо нашу область захищати.
- Вважаєте, що добровольців і спецназівців вистачить проти такого ворога?
- Не знаю, але ми тут хочемо служити, - повторює військовий.
- А довго вже тут служите?
- Уже кілька місяців у казармі, призвали під час першої хвилі мобілізації.
- А чим же ви зараз у казармах займаєтеся, що робите?
- Нічого, - відверто зізнається хлопець.
- А зарплату вам платять вчасно?
- Платять, але цього місяця на декілька днів затримують. Зараз з’явився наказ про відправку нас на полігон у Львівську область. Перших вояків так само відправляли на полігон, а ті через кілька днів опинились у зоні АТО. З нами те ж саме буде. Нам ще й образливо те, що вони таким обманом намагаються нас туди відправити. Воєнкоми кажуть, що всі ми добровольці. Та які ж тут добровольці? А зараз вже говорять, що проти нас прокуратура почала справи відкривати. Бо з нашої військової частини нас виписали і ми повинні вже бути на полігоні, але ми зараз проти цього протестуємо.
Також там зустрів і третю групу людей. Це ті, які нещодавно повернулись із зони АТО у відпустку. По її закінченні їх знову відправляють на Схід. Із розмови з ними зрозумів, що вони теж на всіх ображені.
- Чому по інших областях показують, що там зустрічають воїнів, які повертаються із зони АТО, як справжніх героїв. А коли наші чоловіки групою більше сорока бійців приїхали у відпустку, то не було жодного журналіста, жодного чиновника, - накидається на мене одна із дружин такого військового. – Де усі були?
Частково із жінкою погоджуюся. Адже про недавнє повернення чернівецьких прикордонників із зони АТО теж мало хто знав. Дізнались про це завдяки фейсбуку в останні години. Так бути не повинно. Керівництво області, міста, військових комісаріатів повинно інформувати громадськість про прибуття кожного з наших героїв, які там воюють. Щоб можна було підготувати гідну зустріч. Вони повинні відчувати нашу підтримку.
Нещодавно у мережі натрапив на відео, в якому львівських прикордонників, які повернулись із зони АТО, на вокзалі зустрічали безперервними кількахвилинними оплесками…
Вони там воюють не лише за себе, а й за нас, які залишились тут.
