На дачу – всюдиходом

Нещодавно довелося побувати у кількох дачних районах Чернівців. Картина – контрасна. Поблизу вулиці Заставнівської чи Стрийської – акуратні прямокутні грядочки, викладені тротуарною плиткою доріжки - між ними, усе прополено, полито, підв’язано й доглянуто. І зовсім по-іншому виглядають ділянки там, де дорога розбита чи взагалі відсутня - хащі, зарості. А перестиглі черешні й кущі суниць у високій траві нагадують про те, що у цього городу був власник.

Не раз доводилося чути від дачників, що їхні сусіди на заробітках і роками не з’являються на ділянках, а там змії розплодилися. Хтось із власників уже помер, а дітям не до городу. Комусь вік не дозволяє іти півгодини від маршрутки до дачі, бо заїзду для авто немає.

От і виходить, що величезні площі занепадають, тоді як мешканці панельок сваряться за вільні сантиметри землі під вікнами. І вирощують тут у придорожній пилюці усе - від петрушки до помідорів.

Хтось, може, й хотів би купити городик на околиці міста. Але якщо це ділянка з нормальним заїздом для авто (а таких мало) – коштує вона стільки, що жодними помідорами й черешнями за все життя ті гроші не відробиш. А без заїзду - дача для екстремалів – не будеш же шукати всюдихід, щоби восени вивезти кілька ящиків яблук. І таких ділянок – більшість. Чому би місту не прокласти гравійні дороги бодай у деяких дачних кооперативах? Ще не завадила би інвентаризація занедбаних ділянок - хоча б тих, де власників уже немає серед живих (і немає спадкоємців). А там, дивись, і ціни на ділянки би зменшилися, і безробітним було би заняття, і котрась із безквартирних молодих сімей змогла би купити будиночок на Калічанці чи Роші Стинці.