Наприклад, Естонія

Якби я був громадянином Естонії, то відсвяткував би двадцяту річницю відновлення державної незалежності всього на чотири дні раніше за українців. Моя столиця була би співмірною з Чернівцями, а вся моя країна за кількістю населення значно би поступалася Києву. Що не завадило б моїй Естонії у часи першої незалежності відбити напад у 358 разів більшої Росії та ще й стягнути з агресора 15 мільйонів золотих рублів. Сьогодні – якби я був громадянином Естонії – мої кордони від єдиного потенційного ворога захищали б війська НАТО, а мої права і свободи – Європейський Союз. Причому, щоб стати громадянином Естонії, я зовсім не мусив би бути етнічним естонцем. Я міг би бути, скажімо, росіянином, відсоток яких в Естонії не менший, ніж в Україні. Але задля естонського громадянства я мусив би скласти державний іспит з естонської мови. Бо той, хто через шовіністичну пиху вчити мову не хоче, по-перше, у п’ять разів частіше опиняється в Естонії без роботи, а по-друге, не може брати участі у виборах. Відповідно – не може привести до влади таких, як сам. Втім, одне велике право Естонія йому залишила – право спакувати пожитки і радісно возз’єднатися з історичною батьківщиною. Попередньо відвідавши, на посошок, відкритий вісім років тому Музей окупації. Підсумок: нейтралізувавши п’яту колону, Естонія вийшла на перше місце серед колишніх радянських республік за індексом трансформації Бертельсмана, довела частку ВВП на душу населення до 18 тисяч доларів, а за рівнем розвитку інформаційних технологій вирвалася у загальносвітові лідери. До речі, якби я був громадянином Естонії, то ще чотири роки тому міг би вибирати парламент через Інтернет. Ну і, звичайно, мені б навіть наснитися не могло, що мій президент до Дня незалежності присвоює кустарному графоманові Борісу Бєлашу звання Героя Естонії за антиестонські агітки російською мовою... Одне слово, якби я був громадянином Естонії, то не лише мав би свято на чотири дні раніше, а й міг би пояснити, що саме я святкую.