Кого що, а мене найбільше дратують запитання, на які не вдається знайти логічно правильної відповіді. На зразок так званого парадоксу всемогутності: "Чи може всемогутній Бог створити камінь, який Він сам не зможе підняти?". Відповідай, як хочеш – все одно виходить лажа. Таке і з президентом Януковичем. Не в сенсі його всемогутності (з цього погляду йому ще до третьої прибиральниці у кабінеті шостого заступника голови правління Газпрому мотати й мотати). А в сенсі: чи можу я називати Януковича своїм президентом? Бо днями довелось мені пережити запеклу дискусію з одним інтелектуалом, який водночас є і стовідсотковим патріотом України, і стовідсотковим прихильником соборності та демократії. І цей інтелектуал, маючи на увазі публіцистів, які вперто називають нинішню владу окупаційним режимом, каже: "Ви робите дві погані речі. По-перше, делегітимізуючи Януковича в очах Заходу, ви завдаєте шкоди цілій Україні, бо підриваєте і так слабеньку довіру Європи й Америки до нашої держави. По-друге, Крим і Донбас – це також Україна. Не визнаючи Януковича, ви не визнаєте його виборців, тобто ділите країну та ще й зневажаєте основний демократичний принцип. І взагалі: завдання критики – не висміювати поганого президента, а змушувати його ставати нормальним". Я ж йому: "По-перше, – кажу, – щось і в попередні роки, коли Америка з Європою оцінювали нас як вільну країну, користі від їхніх оцінок нам було небагато. А по-друге, паскудні періоди в історії – тому й паскудні, що не дозволяють людині звести всі пріоритети до спільного знаменника. Я шаную чорне золото, тепле море і регіональну демократію, але не настільки, щоб заради них ідентифікувати себе з народом, який добровільно вибирає собі таку владу". На тому й розійшлися – кожен зі своїми парадоксами. Втім, на один із них у мене відповідь є. Отже, чи може Янукович стати нормальним президентом усієї України? Може. Але не нормальним. І не всієї. І не України. І не президентом. Ну і вже точно – не Янукович.
