Про Україну і ніжки в кюветі

Моя бабуня (1921 р.н.) пройшла війну, голод, різноманітні експропріації, і здивувати її вкрай важко. Але українське сьогодення час від часу її дивує. Нещодавно вона ушкодила ногу і звернулася до травмпункту. Живе бабуся в тихому райцентрі. Тож у травмпункті була без родичів. Близько години просиділа в черзі, яка просувалася, на її погляд, якось дивно. Лікар виходив і викликав пацієнта. Трохи посидівши, зметикувала, що робити, і при нагоді тицьнула лікареві двадцять гривень. Наступна черга була її.

Я не бачу нічого поганого в тому, щоби дати злиденному українському лікареві кілька гривень, але мене вразило від КОГО і ЯК. З цього приводу згадав радянську телепередачу, яку дивився в далекому дитинстві. Там йшлося про те, як маленькій дівчинці (донці тракториста) комбайн відрубав ноги. Підбігли колгоспники, підняли ті ніжки і почали шукати лід і целофановий пакет. Потім відвезли дівчинку і ніжки до райцентру, звідти – в обласний центр, а потім батьки домовилися про літак до столиці, а там лікарі пришивали ці ніжки двадцять годин. Коли показували передачу, мала вже бадьоро тупцювала ними лікарняним коридором. Але це так, до слова. Просто сьогодні ці ніжки можна було би залишити в кюветі й не перейматися.

Власне, до чого я. Мені цікаво, скільки цього дня на Буковині дано хабарів і хабарчиків, прокручено сумнівних оборудок, зароблено на дев’яносторічних пенсіонерах, зрубано незаконно лісу, надурено працівників. І хочеться запитати: люди, а якої влади ви чекаєте, щоби припинити бути підлими? Вас хтось змушує чинити все це? Хто тримає вас під прицілом, і ви в страшних муках погоджуєтеся плювати одне одному в душу? Здається, все це робиться радісно і добровільно. Ось це і дивує мою бабуню (1921 р.н.), яка пройшла війну, голод і різноманітні експропріації.