Нові «сторожові вежі» для України. Блог Ярослава Волощука

Важко не помітити, що останнім часом значно зросла ефективність протиповітряної та протиракетної оборони ЗСУ. Не треба бути військовим фахівцем аби розуміти, що ця ефективність досягається не лише тими засобами, які збивають ракети та безпілотники-камікадзе, але і тими засобами, що дозволяють виявляти ці літаючі небезпеки.

Сучасні радіолокаційні станції відіграють роль сучасних сторожових веж, які були відомі та застосовувались нашими предками тисячоліття тому. Роками захоплююсь археологією та історією і добре знаю, що на території Буковини та і всієї України розташовувались на кожні десять-двадцять кілометрів сторожові вежі, на яких сторожа передавала від вежі до вежі за допомогою диму інформацію про наближення ворога.



Спробуємо проаналізувати, якими сторожовими вежами ми послуговуємося у ХХІ столітті. Дуже часто можна зустріти інформацію, що наші союзники допомагають нам в отриманні попереджувальних даних. Поблизу наших кордонів та у нейтральних водах Чорного моря часто баражують безпілотні розвідувальні апарати (пригадаймо інцидент із атакою російських винищувачів на американський БПЛА "Чорний орел"). Не рідко відбуваються чергування більш потужними літаками із радарами типу "авакс". Менш потужні радари розміщені на сучасних винищувачах четвертого і вище покоління. Чого власне ми і домагалися більше року аби нам передали їх для кардинального підвищення наших протиповітряних спроможностей.

Логіка у всьому цьому дуже проста, оскільки Земля – це куля, тож чим вище знаходиться пристрій для виявлення цілей тим раніше він виявляє небезпеку, що наближається. Не випадково у наших Карпатах за часів Союзу була розташована радіолокаційна станція під кодовою назвою "Памір", яка дозволяла фіксувати злети літаків аж до району Британських островів. Прикро, що вона була доведена до такого стану, що нині там лише знімають кліпи наші популярні співаки.

Ми пам’ятаємо інциденти із повітряними кулями над Аляскою та іншими штатами. Були подібні випадки і у Європі. Можливо і нам доцільно звернути увагу на такі здавалося б забуті методи. Адже для збору розвідувальних даних дерижаблі та повітряні кулі широко застосовувались у Першій світовій війні. Уявімо собі, що заанкерена чи заякорена повітряна куля на тросі із кабелем піднімається на висоту 500-700 метрів на якихось пануючих висотах у кожній із наших областей, облаштована невеликим радаром на кшалт того, що крутиться на "Гепардах". Якщо розвинути цілу мережу таких мобільних "сторожових" веж, то можна значно ефективніше і швидше реагувати на загрози із повітря.

Знаючи креативність та нестандартне мислення наших інженерів та винахідників, потрібно лише державне та волонтерське стимулювання пошуку та впровадження нових засобів виявлення. Менш вартісна їх характеристика дала б можливість зростання їх кількості, а отже більш щільного охоплення території. Ми всі переконалися, що сучасна війна це війна нових технологій. Хто володіє ними, той і має переваги і на полі бою, і в тилу. Не покладаймося постійно і в усьому лише на "Захід" розвиваймо і свої часом незвичні ресурси та можливості.

Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram