Просіть і вам дасться – ця біблійна істина таки спрацювала. Наче мантру протягом майже року наша дипломатія та влада промовляли на всіх рівнях прохання про передачу нам літаків-винищувачів 4-го покоління. І от, врешті крига скресла й ми переходимо до етапу практичного втілення цієї заповітної мрії.

У чому ж полягають складності по її реалізації, і чого так надовго затягнувся процес цього політичного рішення ?

Окремі наші коментатори та експерти навіть висловлювали певну образу, чого цей Захід не дає нам тих літаків, хоча вони нам так необхідні. Але як і у кожній родині довіра наростає із плином часу, так і передача нам все потужнішої зброї вимагала, як не прикро нам усвідомлювати, проходження нами певних тестів.



Міркуймо логічно. Незаперечний факт, що зброя, яку нам надають на порядок технологічно вища від "аналоговнєтної", тому наші союзники мали два основні застереження – наша спроможність її ефективно застосовувати та унеможливлення потрапляння цих новітніх технологій до рук ворога. Адже, якщо ці військові ноу-хау потраплять до рук московії, то цілком ймовірно, що вони стануть відомі і Північній Кореї, і Китайській Народній Республіці, Ірану – такій собі вісі зла, що виступає антагоністом цивілізованого світу. Тому ми не повинні дивуватись чи ображатись на таку повільність наших головних воєнних спонсорів.

Остання "екзаменаційна сесія" по збиттю супер-пупер гіперзвукової ракети "Кинджал" нашими операторами системи "Петріот" довела, що московитська зброя багато у чому фуфло і невиправданий фактами піар. І це стало останнім переконанням дати зелене світло на підвищення спроможностей ЗСУ.

Вже жодна західна розвідка не бачить реальних можливостей для армії московитів проводити масовані військові кампанії із захопленням значних територій. Так, її недооцінювати не варто, але і сподіватися від неї якогось тактично-стратегічного диво-прориву надто малоймовірно. Тому власне і прийшов час літаків.

Нам всім хочеться аби у нашому небі вони були вже завтра і така можливість також існує, якщо за штурвалами будуть натівські пілоти, а базами будуть західні аеродроми. Та аж настільки дратувати бункерного діда Європа та Америка поки не наважуються.

Як проміжний варіант мені видається міг би бути такий собі напів-вахтовий метод. На нашій території готують аеродроми дозаправки та бойового чергування в районах заходу і центру, а основні бази технічного обслуговування все ж на натівських аеродромах, але для цього необхідно позбутися страху ядерного шантажу цих постійних рашистських обіцянок – ми можем повторіть.

Маю надію, що підготовка смуг та захисних ангарів у нас вже ведеться і так мені видається, що нам можуть дати не лише F-16 – ті але і менш вимогливі до злітних поліс інші повітряні судна. Час покаже.

Переконаний, що українським пілотам та технікам не потрібно буде для навчання і тих проголошених шести місяців.

Тому виникає цілком виправдане запитання – винищувачі нам дають, а що далі? Можна пожартувати про підводні човни в степах України, але у кожному жарті є доля істини і після визволення Криму більш ніж переконаний у нас будуть і вони, але то більш далека перспектива.

Тому надалі нам потрібно просити якомога більше і різних літаків та більш далекобійних ракет чи ударних безпілотних апаратів.

Фінляндія розглядає можливість розміщення американських баз на своїй території, тож після видворення московитів на межі їх кордонів варто замислитись над цим і нам. Все залежатиме від того, які гарантії безпеки нададуть нам на саміті у Вільнюсі. І якщо рашка розмістить тактичну ядерну зброю в Білорусі, то що тоді може заважати нам також вимагати таких варіантів.

Та головним аргументом для безпеки у Європі та світі має бути переконання політичного істеблішменту, що Єдіная Расея має перейти у десяток невеликих, без імперських амбіцій держав. А головним стимулом по скасуванню санкцій має стати денуклеаризація ( ядерне розброєння) всієї тієї величезної території.

Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram