Без усякого перебільшення можемо стверджувати, що саме завдяки цим зібранням Україна продовжує існувати, як самостійна держава. Від початкових двох десятків нині це вже 54 країни, до яких входять не лише члени Північно-атлантичного альянсу і не лише держави Європи.
Тож переконаний, що після нашої остаточної перемоги це містечко заслуговує аби його назвою називали наші вулиці та площі. Ніхто не буде сперечатися, що саме солідарна політика тих держав не лише допомогла та допомагає нам протриматися у протистоянні із "другою" армією світу, але і регулярно отримувати локальні перемоги у війні з агресивною імперією. Наче снігова куля все потужнішими стають поставки та допомога від тих держав. Так, окремі наші коментатори хочуть усе та одразу, але так буває лише в дітей, які істерять та просять у батьків тої чи іншої іграшки. Зброя - то не іграшки, тож виділяти її необхідно не лише із відповідальністю, а також у міру реальних наявностей та без шкоди власній безпеці держав.
Доконаний факт - Європа не була готова до війни таких масштабів. Тож можемо зробити такі прості висновки із цього процесу. На перших порах надавалася відносно нескладна та малопотужна зброя, адже у багатьох не було впевненості, що ми взагалі зможемо протриматися у цьому протистоянні. Дуже поступово розвіювався ореол потужності та сучасності зброї нашого супротивника. Все більше ставало очевидним, що ота потуга – то не більше ніж пропаганда, але стартові поєднання потенціалів двох військових машин були у рази не на нашу користь. Тож лише успіхи наших героїв на полі бою доводили, що міфічний Колос таки на глиняних ногах. Усі його "аналоговнети" виявились здебільшого видаванням бажаного за реальність. Але і ворог вчиться на своїх помилках, тож його недооцінка дуже небезпечна. Ми бачимо, як дуже повільно, але нам таки дають все більш технологічну зброю. Чому так повільно можемо запитати? Бо на Заході добре знають наскільки насичена зрадниками вся наша державна структура.
Отож, чим успішнішим буде очищення, тим більше буде довіра та масштабнішою і тривалішою допомога. Так, іноді наших союзників не лише дивує, але навіть шокує креативність та інтелектуальність наших військових, що доводять у кривавих боях ефективність використання наданого їм озброєння. Але ми повинні збагнути, що на полях України іде глобальне протистояння, яке, напевно, не закінчиться навіть тоді, коли ми звільнимо всі свої окуповані території. Тому альянс боїться втратити на війні високотехнологічні ноу-хау, що у ході бойових дій могли б потрапити до рук ворога. Тож не хочу бути песимістичним провидцем.
Але справа передачі сучасних літаків буде реалізована тоді, коли більша частина наших територій буде вже деокупована. Бо надто вже дорогі іграшки оті літаки, вони потребують не лише знань пілотів, але й інженерів та механіків по їх обслуговуванню. А щоб їх запускати у наш повітряний простір потрібен його надійний захист. Тому акцент і робиться максимально на засобах ППО та ПРО. На шальках ваг іноді стоять – десяток сучасних літаків, чи сотні бронетехніки та мільйон снарядів і мін. Не будьмо також дітьми аби не розуміти, що не про все є потреба ляпати язиком і краще спочатку зробити, а вже згодом ворог оцінить це на власній шкірі. Тому, будьмо вдячні, що Рамштайн діє невідворотно і наче підштовхує нас і до уваги та розвитку власного військово-промислового комплексу. Ми держава із ракетними технологіями маємо чим відповісти. Власне це одна із причин, чому московія напала саме на нас, а не на менші країни, бо вона дуже прагнула перед своєю наступною агресією мати наш військовий, людський та технологічний потенціал.
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
