Коли, нарешті, той наступ? Блог Ярослава Волощука

Ось вже третій тиждень, а може і більше, у ЗМІ та соцмережах панує справжня істерія. Найголовніша тема: коли та де розпочнеться наш контрнаступ? Та хіба це тема для публічного обговорення? Коли і де таке бачено, аби у прямих чи не дуже прямих ефірах обговорювали напрямки та дати наступальних дій армії. Чи то хтось працює на ворога, чи такі вже профани, що не можуть збагнути шкідливості таких "аналітичних" розмірковувань, чи просто хочуть підняти рейтинги своїх програм?

Так, це питання хвилює усіх, бо всі хочуть перемоги. Та війна - не картярська гра, що сіли ввечері та зіграли у дурня, тріньку чи розписали преферанс. А останніми днями ще й додалася інформаційна "бомба" зі злиттям таємної інформації з Пентагону. Я дуже шаную професіоналізм, але хай би кожен займався своєю справою. Ми, в силу моїх можливостей, допомагаймо нашим збройним силам, а головнокомандувач та генеральний штаб самі розберуться, коли і де проводити наступ. Але якщо у нас присутня хоч крихта звичайної логіки, то, навіть не будучи стратегами військового мистецтва, ми повинні розуміти, що наступ потрібен не для якоїсь дати чи просто заради наступу, а насамперед для того, аби він відбувся успішно і ми змогли звільнити частину своєї території.



Перше - треба розуміти, що звільнення територій потрібно здійснювати крок за кроком. Наш очікуваний наступ, то не завершення війни і не остаточна перемога, а лише етап у загальній військовій операції по деокупації наших територій. То лише москальня хотіла захопити Україну за три дні й ми бачимо результати такого поспіху. Масштабне просування вперед, особливо на півночі, перервало логістичні ланцюги, а ефективні дії наших військ призвели до того, що москалі опинялися то без бензовозів, то без харчів та води. Нам така тактика не підходить. Тому, для ефективності наступу потрібні аби склалися "зорі". Під зорями я розумію наявність таких факторів. Перше, сприятливі погодні умови. Адже ми бачимо, що важка техніка не любить болота піж колесами чи гусеницями. Але, якщо земля підсохне – це не означає, що ми одразу повинні іти вперед. Нехай москалі ідуть у атаку із криками за Путлера за Родіну.

Ситуація із боями під Бахмутом не випадкова, для ворога наше місто - фортеця то справжня чорна діра, у якій зникають тисячі військових та сотні одиниць техніки. Тож другий важливий фактор для успішності наступу – максимальне виснаження та знищення ворога на передовій та у найближчих його тилах. Тож навіщо нам поспішати – ми будемо методично випалювати смуги для проходу наших штурмових груп. Третій важливий фактор – то перевага у вогневій силі та високомобільній техніці. Виснажимо ворога технічно і не менш важливо – психологічно, а тоді наш генштаб прийме рішення й усе розпочнеться дуже неочікувано для "другої" армії у світу.

Нам невідомі графіки постачання зброї та боєприпасів від наших союзників, але наш головнокомандувач добре знає, коли її надійде у достатній кількості. Тоді можна буде чекати або на чергові жести доброї волі, або масовану втечу із лінії фронту, або здачу в полон. Для нас важливо не лише визволити території, але й поповнити запаси боєприпасів чи техніки від ворога. Як кажуть наші військові - ленд-ліз від рашки. Існує поговірка, що гроші люблять тишу. Думаю, що і переможний наступ потребує певної інформаційної тиші. Будьмо терпеливі та не сумніваймося у ЗСУ. Все буде, як треба - у відповідний момент ми вдаримо там і тоді, коли ворог не очікуватиме.

Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram