У нас і таке зустрічається, що окремі локації кожних декілька років отримують новий конкурс, а от сама локація, як у казочці про "золоту" рибку залишається біля розбитого корита.
До речі, цікава закономірність, що учасниками та переможцями конкурсів стають одні і ті ж обличчя. Лише одного разу вони є у списку переможців, а іншого у членах журі та час від часу змінюють свої місця - такий собі міжусобчик.
От нещодавно закінчився вже четвертий чи то п’ятий конкурс на реконструкцію Центральної площі. Більше двох десятків геніальних архітекторів змагалися у тому, якби то її переформатувати та здивувати світ. Пригадалося мені, що вже щось подібне було у нашій історії, коли перший секретар обкому КПУ Нівалов привіз із собою групу архітекторів на чолі із Зубарєвим, які почали активно "прикрашати" та осучаснювати наше місто, заскорузле у своїй, ще часів імперії Габсбургів, історії. Тоді було також оголошено чи то конкурс, чи то проект на реконструкцію всієї пішохідної вулиці Ольги Кобилянської, яка мала бути на рівні перших поверхів зодягнена у керамічну плитку. Така собі довжелезна громадська вбиральня. На щастя, той проект не здійснили. Мабуть, аби не виникало подібних ідей у майбутньому, до 600-ліття першої писемної згадки про Чернівці було замовлено фундаментальне дослідження "Історико-містобудівні дослідження Чернівців" колективом науково-дослідного інституту пам’яткоохоронних досліджень на чолі із Вечерським В.В. та у складі Скібіцької Т.В., Сердюк О.М. та ще групою працівників інституту. На основі цього дослідження було обгрунтовано створення історико-заповідної зони у місті Чернівці. Тому нам всім потрібно добре усвідомити бережливе ставлення до нашої історичної спадщини. Адже до неї входять не лише окремі будівлі а і вся містобудівельна структура міста включно із розплануванням вулиць та площ. Тому будь-які зміни необхідно вносити із тактом та повагою до творчості зодчих попередніх поколінь.
Ідеально було б перед тим, як виносити ідею оголошення конкурсу, провести громадське слухання із істориками, краєзнавцями, архітекторами, екскурсоводами про вироблення певних застережних механізмів, які не варто переступати при розробці проекту реконструкції.
Етичні обмеження – можливо, не час у період повномасштабної війни, коли у моїй церкві пенсіонери та інші збирають кошти на допомогу ЗСУ на дрони, тепловізори та бандеромобіль, зносять продукти, шкарпетки, лопати та кірки для військових, що на передовій витрачати сотні тисяч на проектування а потім сотні мільйонів гривень на втілення.
Громадсько-політичні обмеження. Так сталося, що площа ще навіть до часу незалежності відігравала важливе громадське значення. Тут збиралися багатотисячні мітинги за створення Руху, ланцюг єднання, незалежність держави, Помаранчева революція, Євромайдан. Тому власне і виникла ідея влаштування там постаменту не просто поету Тарасу Шевченку а символу нації, її боротьби за свободу. Тож чи доцільно його саджати на копицю сіна і перетворювати на паркову скульптуру? Там і досі стоїть стрижень для державного прапору. Отці різних конфесій провадять молебні за жертв голодомору, репресій часів сталінізму, панахиди за героїв Небесної сотні та тих, хто гинуть у наші дні. Ігнорувати це все, чи не буде актом зневаги до світлої пам’яті цих безцінних жертв.
Площа має найбільше транспортне навантаження у місті, тож потрібно вважати аби зміни не приводили до ще більшого транспортного колапсу. Лише самих тролейбусних маршрутів через неї проходить аж сім ( 1,2,3,4,5, 8, 11) додайте до цього ще більше десятка маршруток та міжміське та міжнародне сполучення. Чернівці - туристичний центр і у до пандемічні довоєнні часи бували дні коли до міста прибувало до десятка великих туристичних автобусів, для паркування яких на жаль не багато зарезервованих місць. До речі у місті була реалізована окрема програма по влаштуванню стовпів, які б несли силові дроти тролейбусних ліній і їх не доводилось кріпити до фасадів будинків і таким чином прискорювати їх руйнування. На якомусь із проектів було навіть запропоновано у межах площі викривити вулицю головну в сторону колишньої будівлі нацбанку, тож можливо доведеться переіменовувати вулицю із Головної на Криву. А можу уявити собі як будуть цього автора згадувати не злим тихим словом водії подовжених дво - салонних тролейбусів, коли їм доведеться розминатися на тій ділянці. У нас і так вистачає транспортних корків у пікові години. Тому до всіх цих перетурбацій необхідно підходити із глибоким аналізом, аби часом наш маленький Відень, як люблять називати його гіди, чисто випадково не перетворився на велике село Васюки.
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
