Уявіть собі, якби ще років десять чи більше тому після війни в Грузії чи анексії Криму Захід не висловлював занепокоєння, а запровадив реальні санкції у вигляді ембарго на торгівлю Росією нафти і газу, де б за ці роки опинилась Росія, яка власне озброюється завдяки цим грошам. Важко собі уявити ситуацію, якби під час Другої світової війни Черчиль та Рузвельт воювали з гітлерівською Німеччиною та імператорською Японією шляхом інтенсивної торгівлі з ними. Декілька десятиліть Захід годував Китай інвестиціями та втішався прибутками із дешевої китайської робочої сили, розміщуючи там тисячі підприємств. Тепер чухає потилицю, як же приборкати наростаючу мілітарну та економічну потугу виплеканого та вигодуваного ним самим азійського монстра. Тож виходить, що розбещений багатим життям Захід тепер програє не обмеженим жодними моральними заборонами агресивним азійським амбіціям Росії та Китаю.
Так, Захід не хоче війни, але чи можна так впевнено сказати про Росію та Китай? Тож смішними є намагання деяких європейських політиків не дратувати Путіна потенційною можливістю вступу України до НАТО. Адже якщо є бажання агресії, то причину завжди можна знайти. Хіба Кремль не знає, що НАТО – це оборонний союз, який ніколи не прагнув нападати ні на Союз, ні на Росію, а був створений для того, щоби протистояти комуністичній агресії. Знає. Комунізм впав, і Захід розслабився, а дарма. Тепер пожинає плоди своєї безпечності. Це може дорого обійтися Європі, яка так і не навчилася серйозно ставитися до помилок минулого.
