Чернівці – маленький Париж чи велике село? Блог Ярослава Волощука

Як тільки не називають деякі чернівчани наше місто. І маленький Париж, і маленький Відень. Однак те, що ми спостерігаємо у ньому, поступово перетворює його на велике село.

Саме тому днями відбувся круглий стіл-дискусія з питань збереження архітектурної та культурної спадщини.



Іноді градус реплік на виступах набував там такого накалу, що був гідний телевізійного ток-шоу. Адже погодьмося, питання збереження нашої автентичності, архітектури та культури – то не лише питання фахівців із архітектури та чиновників, а й усіх нас, як кажуть, пересічних мешканців.

Уже в першому виступі головна архітектора міста Наталя Хілько презентувала тезу про доступність інформації для всіх завдяки новій сторінці на геопорталі "Архітектурна спадщина в один клік", а також закликала до спільної роботи з розробки місцевої дорожньої карти про напрямки роботи архітектурної спільноти та напрацювання у бажанні зберегти історичне лице міста.

Молодий фахівець із сусідньої Сучави (Румунія) Юлія Косовану поділилась досвідом "Збереження історичної спадщини на території Південної Буковини", а саме закцентувала увагу на прикладі відновлення у новій функції занедбаної станції з виробництва води у Сучаві та перетворення її на сучасний громадський культурно-мистецький центр. Фотофіксація цього процесу довела, що при спільних зусиллях влади, громадськості навіть із вельми непривабливого об’єкта можна створити сучасний модерновий багатофункціональний простір.

Конструктивним та конкретним був виступ єдиного в Чернівцях доктора архітектури, в.о. завкафедри архітектури та збереження об’єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, професора ЧНУ Ірини Коротун. Вона визначила три головні проблеми на шляху не стільки охорони, а все ж збереження історико-архітектурної спадщини, де метою є не охорона об’єктів, а активне ставлення до наших надбань.

"Наша мета – не дивитися, як старіє і вмирає історична забудова, а рятувати її від руйнації, тобто зберігати", – зауважила.

Першопричиною не вельми привабливого та навіть загрозливого зовнішнього стану будівель є певна багатоваріантність власників майна (державна, обласна, міська, приватна власність) та недотримання визначеного урядом "Порядку участі в організації та фінансуванні ремонту приватизованих житлових будинків та колишніх власників". Адже під час передачі будівлі, що експлуатується 40 і більше років, перший ремонт мав бути 100-відсотково профінансований колишнім власником, тобто державою.

Держава ж майже банкрут, більшість населення – жебраки – от і виходить, що фінансувати такі важливі роботи немає кому.

Друга важлива проблема – відсутність кваліфікованих кадрів як на стадії розробки проєктної документації реставраційних робіт так і їх подальшого виконання. Навчальний та науковий потенціал міста дозволяє вирішити цю проблему, але для цього потрібно поєднання зусиль міносвіти, місцевої влади та фахівців навчальних закладів.

Третя проблема – фінанси. На думку пані Ірини, лише із пожвавленням виробництва, у міста буде можливість відновити свій колишній шарм.

Жваве зацікавлення авдиторії викликав виступ гостя із Тернополя Юрія Вербовецького про їх досвід проєктування та відновлення об’єктів культурної спадщини. Там обласна влада зуміла віднайти американські фонди, що фінансують реставрацію та відновлення за програмою "Замки Тернопілля", до якої ввійшли більше 20 будівель та комплексів. Збараж, Чортків, Бучач та інші міста та селища отримали можливість для відновлення своєї туристичної привабливості та збереження безцінних зразків архітектури фортифікаційного та палацового будівництва.

Вельми емоційним був виступ пані Лариси Вандюк, яка презентувала свою так і не завершену кандидатську, в якій із науковою скрупульозністю та виваженістю розглядаються конкретні проблеми з відновлення історичних кварталів міста, а також можливості пожвавлення внутрішньо квартальних просторів, які наразі перебувають у вельми хаотичному та депресивному стані.

Останнім був виступ начальника відділу охорони культурної спадщини міськради Олени Пушкової. Розпочала вона його із посиланням на велику кількість цитат різного роду дивних. Енгельса та Леніна щоправда не цитувала, але "корифея" архітектури секретаря міськради Продана таки згадала. На що Наталія Хілько навіть покинула залу. Така велика кількість чужих цитат пояснюється, мабуть, відсутністю власної думки та позиції. Адже на такій посаді можна самій пропонувати бачення покращення та оновлення в місті, а не лише "охороняти" його занепад.

Було би чудово, якби в місті після встановлення діагнозу історико-культурній спадщині перейшли до впровадження чіткого протоколу та стандартів.

Ярослав Волощук, асистент кафедри архітектури ЧНУ

Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram