«Наче у фільмі про апокаліпсис». Блог Галини Олійник

блоги / блог Галини Олійник
3 886
0
Нещодавня поїздка на Чернігівщину справила на мене гнітюче та незабутнє враження. Регіон межує одночасно з Білоруссю та Росією. Не дивно, що саме сюди у перші ж дні повномасштабного вторгнення посунули російські танки. Вони пройшлися містами та селами, загидили поля мінами, понищили будинки та дерева, посіяли сльози та смерть.

Усе це я раніше читала у новинах, а тепер мала змогу побачити на власні очі. Хоча, коли їхати до міста потягом із Києва, руйнувань особливо не помітно. Багато зелені, озера, птахи над ними (мабуть, качки) – ось що я бачила з вікна потяга, який домчав мене до Чернігова зі столиці за три години.

Та й коли зійшла на станції, спочатку не помітила нічого. Порозглядала будівлю вокзалу – пам’ятку архітектури, нещодавно капітально відреставровану. Вона чимось скидалася на казковий теремок.

Далі сіла на маршрутку (вартість проїзду - 12 гривень) і вирушила в центр міста. У маршрутках є кондуктори. Не потрібно "паритися" тим, як передати гроші за проїзд, не відволікаєш водія питаннями. Усе це робить кондуктор. У моєму випадку – кондукторка: приємна жінка, яка детально проінструктувала, де вийти, щоби потрапити у потрібне місце. Адже я ще планувала побувати в одному з сіл за кілька десятків кілометрів від білоруського кордону.

Їхала і милувалася старовинними будинками. Чернігів же, як відомо, є одним із найдавніших міст України і славиться пам'ятками часів Русі та Гетьманщини.

Дивувалася: ну, як у росіян піднялася рука нищити таку старовину? Та вже у самісінькому центрі побачила зруйновану будівлю. Ходять люди, вирує життя, а поряд ось ці руйнування – наче з якогось фільму про апокаліпсис.

Пізніше таких будівель у місті та хат уздовж траси я бачила ще чимало. Розтрощені заправки, магазини, понівечені дерева, вкриті бур’яном поля. Бо хто ж засіватиме, якщо вони досі заміновані? Блокпости, суворі обличчя вартових…

Населеним пунктом, в яке врешті прибула, росіяни лише пройшлися, проте майже нічого тут не руйнували: не воно було їхньою ціллю. Хоча економічні наслідки є досі. Ті ж незасіяні поля. У ліс на полювання та по гриби ходити лячно – можна натрапити на розтяжку чи навіть ворожих диверсантів.



"Раніше у нас зупинялися фермери під час збирання урожаю, мисливці. Майже всі кімнати були зайняті. Зараз поля та ліси пустують. І ми також…", – із сумом розповіла працівниця єдиного тут невеличкого готелю.

Цікаво було слухати мову місцевих: якась суміш російських, українських та білоруських слів. Люди прості, відкриті.
Назад поверталася автобусом на Київ і змогла значно більше побачити, ніж із потяга. Із вікна бачила понищені хати, руїни мосту через Десну...

Поміж тим, на понівечених огорожах помітила лайливі написи, адресовані росіянам. До прикладу, "РФ – гі*но". На деяких полях паслися корови та коні (мабуть, уже розмінували). А у гніздах незворушно сиділи лелеки. Вздовж дороги місцеві мешканці продавали садовину та городину. Життя триває…

Шановний відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач. Ми рекомендуємо Вам зареєструватись або зайти на сайт під своїм ім'ям.

0 коментарів

Ваше ім’я: *
Ваш e-mail: *
Код: Натисніть на зображення, щоб оновити код, якщо він нерозбірливий
Введіть код:

Колонка

Читають Коментують

Свіжий номер

Афіша

політика, влада

економіка

здоров'я

культура

спорт

Каталог фірм