Сьогодні, коли виходила з будинку, на майданчику навпроти побачила хлопчину, який тупцював на морозі. Не знаю, чи від холоду, чи просто з таким нетерпінням чекав свою Валентину. У руках у нього була повітряна кулька стандартної серцевої форми. Звісно ж, якої ще? Виглядало все мило, але водночас здавалось, наче він хоче сховатись за нею, але в нього ніяк не виходить. Це лютневе споглядання наштовхнуло на роздуми.

Забути про те, що нині День закоханих, неможливо. Уже формулювання назви свята специфічне. А в інший у них вихідний? Дискримінація самотніх, які не повинні навіть носа показувати на вулицю? Але Бог із ним.

Усі ми знаємо легенду про те, що римський імператор Клавдій ІІ заборонив своїм воїнам одружуватися, бо вважав, що думки витатимуть деінде та стосуватимуться чого хочеш, але не воєнних тонкощів. Польовий лікар і священик Валентин таємно вінчав закоханих. За це його засудили до смертної кари. Бувши за ґратами, він закохався в Юлію – дочку наглядача. Перед стратою передав їй листа, підписавши "Твій Валентин". Отримала його красуня 14 лютого вже після страшної події. Легенда цікава, але вельми трагічна. Отця чи його діяння ніхто зараз не вшановує. Святкування набуло іншого змісту. На печалі будують радість. Можливо, так навіть правильно. Живе прагне живого. Я зовсім не проти. Проте мене цікавить інший аспект.

Чи дійсно можна вважати цей день торжеством кохання? Запитання наштовхнуло на думку, що останнє доречно порівняти з молитвою. Є тексти, які мусить знати кожен порядний християнин. Зазвичай їх проговорюють не надто вдумливо, аби швидше. Але чи будуть вони почутими, адже спрямовані радше на заспокоєння совісті, без істинного чуттєвого наповнення. Маю переконання, що прохання та звернення мають бути унікальними. Так само й слова та вчинки закоханих. Тепер можна стати свідками знецінення змісту цього почуття бутафорією та мисленням у площині масового, показового. Чи не кожен день має бути особливим? Не хочеться, щоб у багатьох 15 лютого починалося думками на кшталт: "Хух, місію виконано. Треба пережити 8 Березня/День захисника України (14 жовтня), ще буде день народження, а так вільний/-а, як вітер у полі".

День святого Валентина. Що маємо на практиці? Серцевий фетишизм на 24 години? Збагачення на продажеві квітів і розцяцькованої атрибутики? Цілу індустрію, яка шалено намагається збагатитися? Приходимо до втрати чогось інтимного, важливого, можливо, суті кохання?

Для себе ще за декілька днів до цього вирішила, що уваги заслуговує інша подія – ініціатива, що її було запропоновано 14 лютого 5 років тому, і вона набула популярності, – Міжнародний день дарування книг (International Book Giving Day). Започаткувала її Еммі Бродмур, яка в США заснувала сайт дитячої книги Delightful Children’s Books. Ідея належить її синові, котрий якось запитав про те, чому немає дня для того, щоб люди могли презентувати один одному книги. Жінка взялася пропонувати інтернет-користувачам брати участь у такій затії. І вони вподобали її. Дарують улюблені літературні творіння рідним і незнайомцям, бібліотекам, залишають у людних місцях, проводять акції для популяризації читання тощо. Щороку обирають ілюстратора, знаного своїми роботами для дитячих видань, що створює плакат, який стосується свята, і книжкові закладки. Цьогоріч почесне завдання доручили канадській художниці Маріанні Дюбюк. Вважаю, це чудове починання та хороша альтернатива. А книга – корисний подарунок.



Однак повернусь до Дня закоханих. Місто сьогодні тонутиме в серцях. Серед люду пануватиме піднесений настрій. Але є свої нюанси. Щодо масовості та майже примусової обов’язковості, які позбавляють особливості та унікальності це свято, впевнена, що більшість чернівчан не підуть дивитися фільм "Прекрасні дні в Аранхуесі" в рамках показу французького кіно в кінотеатрі "Чернівці", не слухатимуть Національний академічний оркестр народних інструментів чи Єгора Грушина, які сьогодні виступатимуть. Але не треба бути нащадком Нострадамуса, аби стверджувати, що ажіотаж буде навколо "50 відтінків темряви". І це печально, хай йому грець!