Авто | Нерухомість | Робота
RSS logo rss  |  Вхід: Вхід в Молодий Буковинець Вхід через ВКонтакте
Головна | Приватні оголошення |Приватні оголошення Тури з Чернівців | Послуги | Досьє | Досьє - відомі люди Чернівців Афіша | Пропозиція тижня | Юрист-онлайн | Журнал "Давай Одружимось!" |
  Новини: Чернівців | України | Світу | » Політика | » Економіка | » Культура | » Спорт | » Здоров'я | » Кримінал | » Життя | » Фото | » Відео | » Новини читачів |
Що ховається в «Домі в Бейтінґ Голлов», окрім самотності?

Якось я сиділа на робочому місці та за тимчасової відсутності завдань читала книгу, роблячи напрочуд багато закладок. Одна зі співробітниць, усміхнувшись, запитала про їх надмірну кількість. Трішки ніяковіючи, я відповіла, що саме так відзначаю важливі речі, додаючи на нерівних шматочках паперу, вирізаних напередодні, власні коментарі – рефлексії стосовно прочитаного. Упевнена, що збоку виглядала вельми потішно, проте водночас завдяки нашкрябаним нерівним почерком думкам розуміла, що відбувається контакт із виданням. І мій втомлений постійними роздумами та самоаналізом мозок відчував радість, бо має змогу використовувати ці дрібні письмові свідчення своєї діяльності для пригнічування примарного відчуття інтелектуальної деградації, яке радше було викликане нестабільністю соціального становища. Про себе я також відзначила, що збірка оповідань, яку тримаю в руках, містить багато лексем (імена, локації, побутові назви), котрі близькі, адже автор – мій земляк. І увагу я фокусувала якраз здебільшого на них. Надто впізнавані. Коли очі пробігають чергову сторінку, хочеться сказати всім, хто поруч: "О, і я тут була. Я знаю ці місця. І навіть мої рідні кажуть слова з такими закінченнями". Більшість описів навіюють спогади з дитинства. Тож трішки детальніше про те, що нотувала й над чим міркувала, тобто дещо про "Дім у Бейтінґ Голлов" Василя Махна.

Що ховається в «Домі в Бейтінґ Голлов», окрім самотності?


В університеті ми побіжно згадували напрацювання автора. Одна з викладачок зачитувала його вірші. Незважаючи на моє скептичне ставлення до джерела отримання інформації, як би це грубо не звучало, та творчості багатьох поетів, які писали наприкінці ХХ століття, продовжуючи робити це в ХХІ, доробок прийшовся до смаку. Бажання познайомитися з короткою прозою Василя Махна, про яку йтиме мова, виникло завдяки схвальним відгукам подруги, до думки якої прислухаюся не лише щодо літератури, а й стосовно кінематографу. Те, що письменник родом із Чорткова та ще й згадує про тутешні реалії, лише підлило масла у вогонь.

Тож варто, мабуть, перейти до справи. Видрукувало збірку "Видавництво Старого Лева", працівники якого, думаю, мають доволі хороше чуття якісного матеріалу, адже її належно оцінили експерти й було отримано нагороду "Книга року BBC – 2015". Надалі залишається чекати читацьких рецензій. Коли вперше тримала в руках "Дім у Бейтінґ Голлов", то кинулася в очі обкладинка. Світлину для неї надав автор. Естетично красиво, мариністський краєвид у сірому кольорі, що наштовхує на мінорний лад. Одразу можна для себе відзначити, що під час знайомства з цією книгою не покидатиме відчуття самотності та буде над чим подумати. Блакитна смужка, що перетинає манливу сірість, на якій зазначено назву, заспокоює, а я віддавна цю фарбу асоціюю з мудрістю. Тому розуміла, що написане повинно прийтися до смаку.

Перше оповідання співзвучне іменуванню книги. Для мене розхристаний, розхитаний, обвітрений будинок у Бейтінґ Голлов не менш важливий в оповіданні, ніж чоловік та жінка, які його винаймають. Він (учений) набагато старший за неї. Вона (Марія) поруч, але відчувається, що не на тривалий час. Згадки про рідні українські місця. Жіноча критика, чоловіча ностальгія. Багато описів, неймовірно прості та доступні діалоги, які сповнені свободи. Дощ, холод, море самотності на березі океану, який має безліч кольорів і відтінків. Марія порається на землі. Її співмешканець сумує за рідним краєм (порівнює чайок із курами, згадує дідову хату тощо). Від нього віє прагненням спокою. А вона вважає, що "життя перестає приносити найменше задоволення, якщо дає лише досвід". Очікувано йде. Виникає відчуття, що чоловік довго не затримається на цьому місці. Дім, ставши свідком фрагменту життя двох протилежностей, залишиться наодинці на поталу зимним вітровіям.

"Бруклін, 42 вулиця". Ґеник і Зеник – два товариші, які нелегально працюють за кордоном. Здається, що це місто – єдиний закапелок, де вони можуть приткнути себе, бо вороття назад немає. Оповідь пронизана міжетнічним та міжнаціональним колоритом. Можливо, побіжно, але впевнена, що спеціально, у тексті зазначено, наче "весь Делятин переїхав до Брукліну". І це тривожить. Невдале одруження одного з друзів задля громадянства мало важкі наслідки. Мимоволі задумуєшся про печальну заробітчанську вимушену буденність. Знову ж багато тремких півтонів кольору туману.

"Капелюх, дактилі, сливи". Цей зразок малої прози привернув увагу з кількох причин. У магістерській роботі я писала про мовно-культурне відголосся польсько-радянського пограниччя на матеріалі мовлення жителів сіл Сокиринці Тернопільської та Хмельницької областей. Вельми здивувалася, коли побачила, що про взаємовідносини на цьому порубіжжі пише Василь Махно. Промайнула думка, що могла сміливо послуговуватися книгою як одним із джерел. Показ чортківських вулиць із красивими будинками, де шириться безліч запахів (від сливового до рибного), на яких співмешкають українці, поляки та євреї. Нереалізоване бажання Моше Зальцінґера емігрувати, офіцерські інтрижки, кохання… Усі ці події розгортаються під час зміни польської влади на радянську. Цікава манера подачі. Ми на загальному тлі оповіді наче абстрагуємося від одного персонажа до іншого (інколи в минуле), щоб картина була жвавішою, цікавішою та якомога повнішою (Марцелій Котарба, Леопольд Левицький, назад до першого). Є епілог, який розкладає всі крапки над "і" щодо доль героїв розповіді.

"На автобусній". Чортківська станція. Звичайні люди з незвичайними долями. Тут, мабуть, найбільше специфічно галицьких слів. Хтось приїжджає, хтось покидає це місце, а дехто стабільно залишається тут. Є роми, які на диво губляться на загальному фоні, що не може не тішити, адже набридає, коли цей свободолюбний та вельми цікавий етнос подають лише з негативного боку (хоч є дрібку й цього). З героїв, які згадані між іншим, але привертають увагу: Ніна Сємьоновна з Оренбурга, яка в кожному місцевому бачить "бандьору", але її зачіпають слова "та хіба москаль шось добре зробит" (нелюбов породжує нелюбов); дзиґармайстер пан Дзюбановський, який будучи поляком, напучує продавця ритуальних послуг (українця за національністю) Миколу Дерименду, кажучи: "Микольцю, мусит бути порєдок" (вельми мудра порада). До речі, можна відволіктись і сказати про лад. Люд розкидає паперові обгортки. Побіжно згадую свого знайомого, який каже, що українці вміють співати, танцювати, але не роблять нічого практичного. Я тривожусь ще тим, хто виховуватиме тих, які працюватимуть на благо держави. Інколи варто вказувати улюбленим чадам на місцезнаходження урн, як мінімум. Трохи наболіло, бо немає взаємоконтролю та поваги до спільного дому – нашої держави. А все починається з малого (маю на увазі, що з виховання дітей та з дрібних справ). Повернусь до персонажів. Є й чоловік Володя, який почав хворіти, коли був дитиною ("паперове тіло" – авторське визначення слабкості). Це дало наслідок. Дорослий чоловік, але все ж хлопчик, викликає жаль. І не лише він. Ще є Шпонда, який також слабий. Вони "щасливі у своєму нещасті". Проте мені чомусь шкода всіх учасників цієї веремії.

"Коли на шию надівають вінок із сухих чорнобривців". Оповідач, який надто ідентичний авторові "Дому"; Наврікат; вінок із чорнобривців на шиї пам’ятника Махатмі Ґанді в Нью-Йорку; читання, перформанси, виставки на плитах поховань на території церкви святого Марка (звучать фрази: "Для мертвих?", "І для них також") – мій внутрішній перегук із єврейським кладовищем – локацією "Meridian Czernowitz"); потреба в написанні статті про Індію, зокрема про сезон дощів, бо "про Україну не модно" (за словами редактора); "золотий" магазин на тлі загальної бідності та прикладу невихованості; дитячі спогади… Ці речі мене зачепили. Майстерні описи, контрасти, мовні нюанси. Чи Індія, чи Америка… Скрізь у персонажах можна вловити "українськість" на чужині. Квітка чорнобривця на прощання… Це якось вельми символічно й так по-українськи. Оповідання наштовхнуло на думку: багато людей залишають Україну, але продовжують бачити (якщо здатні це робити) її скрізь. У цьому розкіш, перевага та порятунок нашої держави.

"Онуфрій і Титєна". Син – у стрибках, мати – сексотка. Служба на благо радянській владі, але цього разу перемога на боці "Богдана", "Дніпра", "Нечая" та інших борців за Україну. Хоча Онуфрія мені трішки жаль через його юнацьку безпосередність і не надто добре розуміння загальної ситуації.

"Польський ровер, руска рама". Сім’я на "кватирі" в чортківських поляків Ядзі та Стася. Перші дитячі спроби дорослого життя хлопчиком-оповідачем, знаходження товариства. Поїздки пана до коханки ровером, яким за перших москалів їздив посильний комендатури, а Стасевому батькові він дістався під час відступу поляків. Велосипед був добротною річчю, яка стільки прослугувала, ставала свідком важливих історичних подій. Проте її зрештою крадуть. Подружня батьківська зрада, втрата дідуся. Останнє на фоні загального життєвого хаосу – найтривожніша подія. Відтепер хлопчина, який так потребує чоловічої уваги, шукатиме хмарку (як було домовлено зі старим заздалегідь), на якій живе добрий дідо. Виникає запитання, а чи не вчиняють батьки егоїстично, дбаючи про власні інтереси, коли поруч син, котрому так вони потрібні? Щасливими діти можуть бути лише в щасливих батьків. Хоча це міркування й не зовсім пов’язане зі змістом твору. То тривожна думка, яка постійно проситься в контекст після прочитаного.

"Соло дрозда". Сюзен – дочка німкені та українця. Батько був музичним майстром і... полковником. Незвичне поєднання для людини, яка робить прекрасні інструменти, тобто тонко відчуває цей світ. Він міг годинами гладити отриману деревину; говорив, що "треба розуміти душу дерева, щоби вона перетворилася на душу скрипки". Згадує про нього вона завжди, коли чує соло дрозда за своїм вікном. Дім, у якому живе, став завеликим після смерті чоловіка, попіл якого розвіяно у внутрішньому дворику. Усі дорогоцінні речі, як і будинок, прийшов час продавати. Приходить розуміння марності накопичення та людського життя загалом. Минуле та теперішнє поєднано тут. Насамкінець жінка шукає продавця для батькової віолончелі, а в останню ніч свого перебування чує голос усе того ж птаха, що нагадує гру цього смичкового інструмента. Що це? Туга за батьком, пронесена крізь роки, який так і залишився для неї непізнаним? Можливо.

Насамкінець кілька слів. Для мене "Дім у Бейтінґ Голлов" – суміш самотності, вітрів, океану, туги за рідною землею. Вона торкає душу простотою, доступністю, осмисленістю. Показано таких звичайних, вельми впізнаваних людей, котрих втягнуто у вир життя, у якому вони намагаються вижити та осягнути себе. Усе, що відбувається, неодмінно наштовхує на роздуми, які хочеться нотувати. Післясмак: ностальгійна, м’яка, цікава для читацького ока проза.

Підписуйтесь на новини "МБ" у соцмережах: VK, Однокласники, Facebook
Рейтинг:
(голосів: 1)
16-01-2017, 19:57
Коментарів 0 Переглядів 1591

Новини партнерів:
У Чернівцях на ходу загорілося авто з газовою установкою
Рятувальникам вдалося все швидко загасити
Мер Чернівців має намір накласти вето на рішення про викуп землі депутатом Чинушем
Олексій Каспрук нагадав, що депутат упродовж кількох років не повертає місту борги за землю біля готелю "Буковина"
Aliexpress INT
Aliexpress INT
Популярне Коментують
• Новини
MOYO UA
Новорічна акція у магазині "Смайл": купуй подарунки та отримуй шампанське! (на правах реклами)

Супермаркет іграшок "Смайл" працює в Чернівцях вже 5 років! Весь цей час він радує своїх маленьких та дорослих покупців гарними товарами відомих брендів.
Забудьте про домашні клопоти разом із технікою Bosch! (на правах реклами)

Продукція магазину відзначається своєю якістю, надійністю, економністю, зручністю, оригінальним дизайном, широким асортиментом, адже Bosch - це бренд номер один у Європі серед виробників великої побутової техніки. Техніка Bosch проходить тисячі перевірок для одного єдиного результату: якості
"Пікантна" хвороба: як легко позбутися геморою у Чернівцях (на правах реклами)
Геморой – пікантна тема, яку ми, жінки, часто замовчуємо, страждаючи роками. Адже не так то й легко поділитися своєю незручною проблемою з подругами чи навіть з мамою або рідною сестрою. А ще важче звернутися до лікаря
Ведучий Антін Сисюк: "Я завжди працюю на результат, і роблю це із задоволенням" (на правах реклами)

Успіх проведення будь-якого заходу: чи то весілля, хрестини, день народження, чи презентація, відкриття або концерт значною мірою залежить від майстерності ведучого.