Класику, стань ближчим!

Коли ведуча тренує дикцію, то за п’ятнадцятим разом Карл у Клари краде корали вельми вправно. Хочу сказати, що завчену скоромовку голос телебачення транслює машинально, не вкладаючи змісту. Це ж саме трапляється й зі словами поетів-класиків, які розбирають на цитати, використовуючи на мітингах, дебатах, зрештою й у побутовому житті. Несвідоме "борітеся – поборете", котре часто вигукують без морально-емоційного розуміння, можна сприймати не більш як диктат програми з вивчення творчості Тараса Шевченка під час уроків української літератури. Це радше свідчення хорошої пам’яті. Тому чуємо форму, а зміст зникає. Цю тенденцію можна спостерігати й щодо постатей самих авторів. Особливо тих, кого ми називаємо взірцевими.

Класика – це те, до чого зась, що не можна критикувати, але до неї, кажуть, треба прагнути. Та чи хотіли би бути Тарас Шевченко та Іван Франко настільки винятково значеннєвими й втратити свою буденну чоловічність? Звісно, що кожна нація має героїв, зразкових поетів-трибунів, і ніхто не заперечує їхню роль. Проте хто їх таких далеких і по-людськи малознаних наблизить, наприклад, з рубежу другої половини ХІХ – початку ХХ століття до читача? Загалом це прерогатива тих, хто мав би любити слово, обираючи відповідну спеціальність. Зараз, якщо запитати студентів-філологів про те, чи захоплюються творчістю двох вищеназваних авторів, то більшість вагатиметься. Навіть щодо факультетної приналежності говорять, що завжди доводиться виправдовуватися. А школа робила все, щоб поставити Кобзаря та Каменяра на недосяжний для душевних рефлексій постамент. Слідом за ними й наступні покоління митців вихолощують та знеособлюють, розміщуючи їх портрети в рами, а творчість у непотрібні рамки. Поезія ж невідривна від творця.

А вони були такими ж людьми: прокидалися, їли щось і скількись, відпочивали з друзями, захоплювалися, кохали, нервувалися, ображалися, носили незручні речі, жалілися на нестерпний холод чи дощ… Як і всі. Але цього не скажеш, подивившись на Шевченка, який застиг у кожній хаті в образі дідугана з вусами та шапкою набакир.

Іван Драч має вірш "Виклик", який прекрасно ілюструватиме мої слова:

Скиньте з Шевченка шапку. Та отого дурного кожуха.
Відкрийте в нім академіка. Ще одчайдуха-зуха.
Ще каторжника роботи. Ще нагадайте усім:
Йому було перед смертю всього лише сорок сім.
А то підробили діда і шкутильгаєте з дідом.
Ліниву свою недолугість за ним пускаєте слідом.
А він вибухає і шпетить всю вашу дурну макітру
І молодо круговертить. Молодо! Проти вітру! (…)

Але не варто й ідеалізувати. Люди творили, жили цим… Бо робили те, що вміли, завдяки цьому могли реалізовуватися. Починати доносити творчість треба з ранніх років. І робити це цікаво, доступно. Не боятися порушити святість та цілісність образу, який склався. За майстра говоритимуть слова, коли дитина буде готова їх усвідомити.

Неймовірно прекрасну естетично та змістово спробу наблизити Франка до юного та не лише читача зробило "Видавництво Старого Лева". Вони видали арт-бук "Франко від А до Я". Автори Наталя та Богдан Тихолози розповідають про життя Івана Яковича абетково, а неймовірні ілюстрації від творчої майстерні "Аґрафка" синкретично доповнюють текстову частину. Читач дізнається про те, що Франко першим почав одягати вишиванку з класичним костюмом, неймовірно любив книги; знатимуть про походження прізвища; отримають рецепт його улюбленого пирога; прочитають історію, яка повідає про те, що його дружина використовувала лавровий лист з подарованого Франкові вінка для борщу тощо. Багатьом він відомий як письменник, перекладач, поліглот, громадський і політичний діяч тощо. Мало хто знає, що його номінували на отримання Нобелівської премії. Гумор, нестандартне представлення завдяки мистецькій книжці працелюбного Івана Яковича дозволяють наблизити його до кожного.



Хто ж прагне дізнатися більше, то є монографія Ярослава Грицака "Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота". Автор висвітлює перших 30 років життя Каменяра. Його взаємодію з маленькими об’єднаннями: сім’єю; односельчанами; товаришами, з якими вчився; з редакціями газет і журналів, у яких працював; гуртками, з якими взаємодіяв. Ідеться тут і про жінок, яких він кохав; про читачів тощо.

Нещодавно молодий гурт "Один в каное" записав пісню "Човен" на його слова. Вона стала популярною. Давненько насолоджуються слухачі композицією "Знаєш…" у різних виконаннях. Саме такими способами можна постмодернізувати модерних.

Щодо символічності Кобзаря, то будь-яка спроба відійти від канонічності багатьма може сприйнятися як злочин. Проте читачі заслуговують на любов/нелюбов стосовно того чи іншого автора. А Тарас Григорович вартує переосмислення. Пора зняти з нього зашкарублого й масивного кожуха та цікаво подати. Щоб маленькі читачі прагнули ставати щасливими, гордими та сміливими, читаючи його доробок, дізнаючись про нього цікаві нюанси, а не емоційно вгрузали, дорослішаючи, під гнітом описаних життєвих проблем. До розуміння останніх вони прийдуть самостійно. Маю надію, "ВСЛ" та "Аґрафка" візьмуться за масштабну роботу, пов'язану з постаттю Т. Г. Шевченка.

Сприймаймо класичних авторів як близьких людей. Маленьким читачам подаваймо їх доступно. Нам потрібне мисляче, але щасливе покоління!

Корисні посилання:

1. Арт-бук "Франко від А до Я": goo.gl/WstiiL

2. За посиланням можна завантажити книгу Ярослава Грицака "Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота": goo.gl/21u8qT

3. Пісня "Човен" (на слова І. Я. Франка) гурту "Один в каное": goo.gl/e40f9f

4. Пісня "Чого являєшся мені у сні": goo.gl/PbMtHa

5. Пісня "Ой ти, дівчино, з горіха зерня" на слова Івана Франка: goo.gl/9235PB