Трапляються історії, які вражають своєю сердечністю і надовго запам’ятовуються.
У магазині літня жінка просить дати їй хліб, молоко і десяток яєць. Продавчиня називає суму, яку потрібно заплатити. Жінка витягує з кишені гроші, починає рахувати. "Не вистачає. Заплатила з пенсійних за квартиру, купила ліки. Тоді не давайте молоко", – мовить жалібно.
Молодий чоловік, який стоїть за старенькою і чує цю розмову, каже до продавчині: "Ні, давайте молоко. А ще кефір, сир, пачку масла, пляшку олії, плитку шоколаду. Зважте також по кілограму мандаринів і бананів". Усе це просить скласти у пакет, який простягає бабусі. Та здивовано дивиться на нього: "Ні, я не візьму. Це дуже дорого коштує". "Я від щирого серця, не хочу вас образити. Працюю, отримую зарплату, то чому не можу вам допомогти", – виправдовується чоловік. Старенька розплакалася. "Як тебе звати, сину?" – запитала. "Дмитро", – відповів той. "Я буду молитися за тебе", – ледь прошепотіла жінка.
У банку літній чоловік, що стоїть попереду мене, платить за комунальні послуги. Потім простягає касирці вирізану з газети замітку: "Хочу переказати 100 гривень на лікування хворої дівчинки. Там вказаний номер рахунку. Багато не можу дати, бо пенсія невелика, але хоча би трохи допоможу". "Самі не маєте, а даєте гроші незнайомій дитині", – зауважує жінка років 30-ти, яка теж стоїть у черзі. "Так дитина хвора, – відмовляє чоловік. – Якби кожен дав по 100 гривень, то врятували би дівчинку".
20-річна донька моєї знайомої Софія, яка навчається в університеті, допомагає самотній літній сусідці. Майже щодня після пар вона приходить до неї. Купує продукти та ліки, прибирає у квартирі. "Мені не важко це робити, – запевнила дівчина. – Марія Олексіївна дуже добра сусідка. Коли я була маленькою, вона дарувала мені ляльки, шила сукні для мене. Тепер я повинна їй за це віддячити".
Мешканка Гравітону Віра Степанівна підгодовує бездомних собак та котів. Їжу купує за власні кошти. "Мені їх так шкода. Вони теж живі істоти, потребують любові й тепла. У тому, що ці тварини опинилися на вулиці, винні люди, – вважає жінка. – Мене часто сварять за те, що годую цих собак і котів. Кажуть, що вони агресивні, можуть покусати. Гадаю, що на добру людину вони не накинуться. Принаймні, на мене жоден собака ніколи навіть не гавкнув. А дивитися спокійно, як вони помирають із голоду, не можу".
Недавно мене приємно вразив вчинок хлопця, який на зупинці біля кінотеатру "Чернівці" допомагав пасажирам виходити з тролейбуса, виніс дитячий візок. Попереджав, аби були обережними, бо на вулиці слизько. Люди усміхалися і теж говорили хлопцеві добрі слова.
Виявляється, робити добрі справи дуже просто. Варто лише слідувати за велінням серця. І це обов’язково змінить світ навколо на краще…
