Біля багатоповерхівки стоять кілька людей і щось жваво обговорюють. Як виявилося, темою дискусії стали вивішені на дошці оголошень листівки з кандидатами в депутати.

– Коли дивлюся на них, то мене аж шляк трафляє, одразу починає боліти голова, – каже літня жінка з короткою стрижкою. – Скільки років уже ходжу голосувати, а нічого не міняється. Маю майже 50 років стажу, а пенсія – трохи більше двох тисяч гривень. Навіть не знаю, чи піду цього разу голосувати.

– Кажуть, що буде аж чотири бюлетені, й треба буде якось по-особливому їх заповнювати, – приєднується до розмови чоловік років 60-ти у чорній курточці. – Просив внука-студента, щоби пішов зі мною і показав, як це робити. А він: "Немає мені більше чим займатися в неділю. Краще посплю або піду погуляю з друзями". "А ти хіба не підеш голосувати?" – запитую у нього. "Ти що, дідусю, – сміється. – Я політикою не цікавлюся і в таких заходах участі не беру". Гадаю, що молодь не піде голосувати. Єдина надія – на пенсіонерів.

– Створили купу нових партій під ці вибори, брали всіх охочих. Багато моїх знайомих теж хочуть стати депутатами. Навіщо це їм, не розумію, – дивується молода мама з дитиною.

– Як навіщо? Будуть керувати містом або областю, розпоряджатися майном. І для себе щось урвуть, – каже хлопець у шкіряній курточці.
– А мені подобається Михайлішин, – зауважує літня жінка. – Він так гарно говорить зі старшими людьми, обіцяє все зробити, що вони просять.

– Та ви що? Він же колишній регіонал, підтримував Януковича, – обурюється чоловік у чорній курточці. – Наобіцяє всього, аби тільки голосували за нього, а потім забуде, що обіцяв.

– А хіба Зеленський кращий? – запитує молода мама. – Недавно знову приїжджав до Чернівців, напевно, агітував за своїх "слуг". Бо ж вони служать йому, а не нам. Коли хотів стати президентом, то обіцяв повернути всіх заробітчан, дати їм роботу. Моя мама приїхала з Італії, коли почався карантин. Побула тут три місяці та й знову поїхала. Бо гроші закінчуються, а роботи немає. Школярам і студентам забороняють вчитися, а йти голосувати можна. Це ж скільки хворих після цього може бути.

– Я теж боюся йти голосувати, – зізнається літня жінка. – Якщо, не дай Боже, захворію на коронавірус, то хто мені заплатить за лікування? Кажуть, що воно дуже дороге, моєї пенсії не вистачить.

– Підете до того, за кого голосували. Він повинен оплатити, – усміхається хлопець.

– Ага, піду, і він дасть мені гроші, – хитає жінка головою. – Такого ніколи не було і не буде.

– Ніщо так не дивує людей, як їхній власний вибір. Цього разу теж так буде, – робить висновок хлопець.