"У тролейбусах немає ні кондиціонера, ні вентилятора. Навіть у нових надзвичайно спекотно. Якщо на вулиці 30 градусів, то у тролейбусі – до 35-40. Їхати у ньому – справжня мука, – розповідає на зупинці знайомому молода мама з дитиною. – Вікна і люки не відчиняють, бо деякі пасажири бояться протягів. Таке враження, що їдеш у пічці. Виходиш з тролейбуса – ніби з лазні, почуваєшся, як зварений. Як їздили 30 років тому, так і досі їздять за принципом: "Люди, як худоба, все витримають".
"Справді, їздити у наших тролейбусах і маршрутках, особливо "богданах", неможливо, – погоджується чоловік. – Я п’ять років був на заробітках у Португалії. То там у всіх автобусах є кондиціонери. На вулиці 40-45 градусів спеки, а всередині прохолодно та комфортно. Хоча в імпортних тролейбусах і автобусах, які їздять Чернівцями, обов’язково повинні бути кондиціонери. Напевно, їх хтось зняв для власних потреб".
Намагаюся втиснутися в переповнену маршрутку 9А. У салоні нічим дихати – усі вікна зачинені наглухо. Вгорі ледь причинений люк, але через нього майже не надходить свіже повітря. Чоловік у білій футболці відкриває одну кватирку. Літня жінка, що сидить, одразу зчиняє крик: "Швидко зачиніть, бо на мене дме, ще простуджуся".
"Що там на вас дме, ви ж внизу сидите, – обурюється чоловік. – Треба думати про інших, не лише про себе".
Але бабуся не вгамовується, встає і сама зачиняє вікно. Між нею та пасажирами зчиняється сварка.
Вагітній жінці стає погано. Їй поступаються місцем, махають газетою перед обличчям.
"Як у душогубці, – зітхає та, витираючи обличчя серветкою. – Нам погано, а що вже казати про водіїв, які працюють весь день у такому пеклі. Тут до аварії недалеко. Якби міські чиновники хоча б раз проїхалися в такому автобусі, то, може, почали би трохи думати про людей. А то катаються на джипах і мерседесах, де точно є кондиціонери. Я намагаюся в таку спеку взагалі не їхати громадським транспортом, але сьогодні треба до лікаря, тому зважилася".
Повертаюся після роботи автобусом четвертого маршруту. Триматися за поручні неможливо – вони так нагрілися, що буквально обпікають руку. Намагаюся втриматися на ногах, але під час повороту ледь не падаю.
"Як живемо, так і їдемо", – робить висновок чоловік років 70-ти, підтримуючи мене.
Знайома, яка проживає на Південно-Кільцевій, розповіла, що ходить у центр на роботу пішки. Це займає півтори години.
"Виходжу о 07:30, взуваю зручні босоніжки без підборів, зате не тиснуся у тролейбусах та маршрутках. Так економлю гроші та зберігаю здоров’я", – зазначила Зіна.
Напевно, треба брати з неї приклад…
Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram
