Епідемія – прекрасний час. Чому ж це прекрасний? Бо це час, коли назовні, як виразки хворого на проказу, вилазять реальні і важкі хвороби влади, політики й управління.

А їх наслідки ще на десятиліття переживуть коронавірус.



Отож, із деяких суб’єктивних спостережень за процесом боротьби влади з епідемією коронавірусу в Україні в центрі і на місцях.



А) Влада, сформована з випадкових людей за принципом кулуарного договорняка або неформальної "акціонерної" компанії, не є насправді владою, а є "вивіскою прізвищ у піджаках" і нездатна вживати ефективних, скоординованих і зрозумілих громадянам заходів та доступно пояснити їх необхідність для безпеки тих самих громадян.

Б) Люди, з яких сформована така влада, прийшли туди для виконання завдань учасників договорняків і тіньових "акціонерів", тому не розуміють і ніколи не знали ті завдання, які стоять перед владою у ситуаціях, коли необхідно оперативно реагувати на громадський виклик чи інтерес. А декотрі з них є відвертими невігласами, а то і дурнями, із завданнями підписувати у потрібний час потрібні рішення.

В) Розподіл цих "акціонерних товариств" за принципом "свій"-"чужий", а не за посадовими функціями і професійними знаннями, не дає їм змоги розуміти, що влада – це є організм, який працює в узгодженні, а не за принципом колгоспного ринку, де директор визначає і роздає наближеним кращі місця для продажу надлишків сільгосппродукції.

Г) Професіонали в такій моделі влади здатні вижити тільки, перетворившись на пристосуванців із роздвоєною совістю – на публіку вони висловлюють те, що хоче чути "вивіска у піджаку", а в кулуарах "о Боже, думали, що гірше вже не буде". Така ситуація знижує їх ефективність до рівня – "як скажете, так і зробимо, а не скажете, то не зробимо". Насправді, це дуже трагічні особи, але "кудись треба ходити на роботу" і "десь треба бути до пенсії".

Д) "Активісти" - ще одна біда системи такої "акціонерної" влади, сформованої охлократичним післямайданням, олігархічно-популістською телереволюцією 2019 року та договорняками після неї. Люди без глибоких знань і навичок, без розуміння управлінських процесів, звиклі до поверхневих оцінок і суджень у соцмережах, але вмонтовані у групки інтересів як "нові обличчя" і "борці за справедливість", у реальній системі влади дуже швидко перетворюються у пристосуванців, але з пафосним соцмережевим нальотом "великої місії у владі". Або перетворюються у баласт, який неможливо викинути, бо без нього в "акціонерній" компанії порушиться баланс, але й важко везти на судні, яке і так сидить на мілині.



Е) Підловлена на непрофесіоналізмі, неузгодженості дій, а то і на відвертій дурості, така влада оперативно перетворюється у "фортецю в облозі", де довкола лише "вороги", "чужі" й "підступні". В такій ситуації вона нездатна адекватно виконувати головне своє завдання під час епідемії – ефективно вести санітарно-просвітницьку і організаційну роботу. А під час інших кризових ситуацій – інші функції.

Є) Нестача професіоналізму, управлінської практики, знань і навичок підміняється в цих умовах рішеннями і заявами "на публіку", на "ефект", позерством, спробами маніпуляції громадською думкою з використанням як традиційних ЗМІ, так і так званих ЗМП (засобів масової пропаганди), які були у великих кількостях створені різними групками інтересів у післямайданний період, як на національному, так і на регіональних рівнях.

Ж) ЗМП та групки інтересів, які є тіньовими "акціонерами" такої влади, замість того, аби дати їй змогу хоча би частково виконати частину своїх функцій у період епідемії, активно намагаються використати її – протиставити тим, хто ще їм протистоїть у владі для встановлення повного контролю за рештками громадських ресурсів, що не лише унеможливлює взаємодію такої "акціонерної" влади з "чужою", але й доруйновує її загалом, як інституцію для вироблення рішень для загального інтересу.

З) Випадкові люди, які формують таку "акціонерну" владу, прийшовши на посади без відповідних знань, навичок і моральних принципів, але із завищеними амбіціями і вірою у свою "виключність" і "богообраність" (бо для отримання таких посад їм було достатньо зборів "акціонерів", а не років навчання, праці і досвіду), за лічені тижні перетворюються у феодальну знать, місія якої – управляти холопами, повчати їх і знічев’я давати руку для лобизання. Це відчужує від них не лише невелику кількість адекватних, але навіть пристосуванців, вимиваючи простір для класичної в такій ситуації управлінсько-політичної "піни" - протеже від різних "своїх", шахраїв, пройдисвітів, дрібних рішал, схемщиків – непотрібних і навіть шкідливих в умовах кризових ситуацій.

І) Аналіз ситуації, ухвалення рішень за законами, інструкціями і протоколами підміняється виробленням волюнтаристських заходів, породжених чутками, плітками, поверховим баченням, особистою неприязню (чи навпаки, приязню) до когось, чогось, чи до якоїсь сфери діяльності. Це дестабілізує і так не надто керовану ситуацію і змушує учасників процесу або діяти на свій страх і ризик, ігноруючи таку "акціонерну" владу, або взагалі бездіяти.

Ї) Все вище перераховане, а також відпрацювання на епідемії інформаційних, провокаційних, маніпулятивних технологій структурами держави, яка веде з Україною війну, використання нею місцевих корисних ідіотів, платних провокаторів і агентів впливу, слабке реагування на це силовиків, структури яких сформовані під впливом тотальної політичної корупції, підриває в населення, яке і так не страждає надлишком санітарної, політичної та іншої культури і перебуває у перманентному стані виживання, залишки довіри до дій такої влади, критично знижуючи не лише здатність боротися з епідемією, але й критично знижуючи стійкість самої держави.



К) До цього додамо надто поверхове розуміння національною владою процесів, що відбуваються, її спроби на усьому заробити бали, перетворивши процеси на телешоу, сприйняття нею населення як натовпу, яким можна безперервно маніпулювати (бо це вже двічі вдалося), її примітивні шахраюваті спроби під одні критичні для держави і суспільства події підлаштувати проштовхування сумнівних рішень щодо інших критичних подій, наявність у середовищі такої влади кадрового політичного й управлінського матеріалу сумнівної якості, а ззовні країни та всередині потужних політичних ворогів такої влади.

Все це разом - у центрі і на місцях, перетворює правлячий режим у канатохідця цирку, що звалився з канату, вхопився за нього руками, дригає ногами, але при цьому корчить веселу фізіономію і вірить, що саме так все і має бути. А державну конструкцію під керівництвом такого режиму – у намет пересувного цирку, який під час вистави з цим канатохідцем потрапив під потужний і тривалий градобій.

Олександр Мостіпака

Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram