Наша жізнь стала кіном. Особливо, коли жерти і пити є шо. Но жерти і пити ми мусимо найти самі – хто на свому городі й в погребі, а хто – в чужому. А кіно нам обеспечат актьорішки. Околополітічєскі.

***



Не вспів наш технократ в камізельці Камізелька (в миру Гончарук) розвернути рехворми вшир і ввись, як єго поперли взад. Себто, почті шпіцельом у дуцель. Разом зо всім Кабінетом, камізельков і сторожом – єдінственним кадром, якого Камізелька вспів призначити в свій Кабінєт (не считаючи Сірожі Осачука, якого Камізелька, як греки коня в осаждьонну Трою, підсунув великому і могутньому ЗЕ під настоятєльне хіхіканіє і блимання бісиками Оксанки Проданиці).

Вопшим, таке. Нема Камізельки. Но і плачу всєлєнского за ним тоже не чути. Поперли, то поперли. А перед тим великий і могутній ЗЕ на камізельку всьо спер. Тіпа, Камізелька і єго камізельчата всьо винні, шо в нас крокодил не ловиться й не росте кокос. Ну й народ повірив. Бо тако оглянувся, а ніц нема. Навіть хроніческі алкоголіки, в яких є свої домашні ручні зелені дідьки, й ті не змогли вздріти, де той крокодил і кокос. Тай таке.



Правда, Камізелька, як добропорядочний холоп, тако перед відходом вспів лизнути великому і могутньому ЗЕ. Файно так лизнути, шо ЗЕ аж прогнувся від неожіданності й удовольствія. Тіпа, великий і могутній ЗЕ - то не тільки великий і могутній, но ше і Найрозумніший, Найчесніший і Найсвітліший. Від сего навіть Світлійший Розовощокий Кім Чен Ин в своїм Пхеньяні ледь не подавився делікатесом. А великому і могутньому ЗЕ хоч би шо. Лизнули, то лизнули. Опшим, нікчьомний чєловєчішка був Камізелька. Так і пішов.

Замість него став якийсь Шмигаль. Шо то за Шмигаль і чи шмигаль чи не шмигаль, но бабушкам пообіщав пенсій добавити. Так шо всяким 30-40-річним внучкам пора бути на стрьомі. Аби момент не упустити. Коли бабушки тих 150-200 герене никатимуть на чорну днюху.



Всьо ж таки дві пачки сігарєт і півлітра. Слава Шмигалю. Себто великому і могутньому ЗЕ. Хароший маркетинговий ход. Бо єго ржачні шоу і такі самі ржачні сєріали тіко з таким пайком народ і сідає лупати. Лупати лупалами перед стеклянною говорящою коробкою. Так шо Шмигаль висловився точно в шмигаль. То най буде. Бо шо ми нєлюді якісь чи шо? Як був Гройсман, то чого не може бути Шмигаль? Дуже навіть може. І навіть декілька. Бо Гройсман - то був си єден Гройсман. А сих шмигалів може бути хоч копиця. Най си там шмигают. На то вони і шмигалі.

Но моя така мисль околополітіческа, то вона почті єретічєска. Шо Шмигаль на то він і Шмигаль, шо не є чєловєком на 200 процентів великого і могутнього ЗЕ. А ЗЕ - то тоже такий чєловєк дуже тонкої душевної організації. Такий мальчік-помпончік, любит маму, папу, "Квартал-95". І себе. В них. І їх. У собі. Вопшим, Фрейд си би спудив і кинув би до біса свій психоаналіз і Нобелівську премію і подався би в монастир. В Банчени. Но то я не про то. А про то, що скоро великому і могутньому ЗЕ тра буде не якийсь Шмигаль, Шило чи Швайка, а свій, в доску, пацан. Ну, бо, по-перше, мусит же ЗЕ комусь довіряти нарешті. Крім себе. А по-друге, де ше можна буде того главу правітєльства, єго мамі, взєти. В Крівом Рогу вже ЖЕКи ліквідірували. І тута я й подвожу чітатєля до главної кандідатури на правітєльство. Юзіка. Тоже великий. Дуже. Но не такий могутній як ЗЕ. Шо ЗЕ і тра.



Но тута ключовий вопрос ребром. А як Юзіка заманити в кабінєт глави правітєльства? Юзік то великий. Но, як і каждий Юзік, хитрий. Так просто єго не візьмеш. На якусь там миску холодцю. Він то навіть не помітить. Тим більше на якесь блюдєчко варення-печення. Не буржуїн же. Наш. Пролєтарский хлоп. З народу. Восточно-южного. Металургічески-шахтьорского. То я си думаю, шо менше тазіка олів"є з файнов копченов ковбасов, тафлею яєц і відром домашнього майонезу на сю політічєску операцію не піде.

Но Юзік - то ж чєловєк іскусства. Єго на єдну жратву не візьмеш. То ж тобі не виварка відбивних із годовалої свині. То всього тіко олів"є. То тута ше піар нужен. Для заманювання Юзіка. То має бути файний, полірований до блиску латунний таз олів"є. Аби довольна фізіономія Юзіка в ньому відбивалася на всю страну. І від того страна і її народ ставали тоже довольними, бачачи там своє отраженіє – в смислі не годовалої свині, а маленьких довольних юзіків. Двойний ефект – політічески-пропагандістский.

Нє. Ну і канєшно. Ше й результат практіческий. Як всьо навернеться, то тим латунним тазіком Юзіка і всьо його правітєльство можна буде зверху і накрити. І домашнім майонезом запечатати. Аби тіко булькало з-під таза. Так шо чекайте, гражданє-товаріщі, православні, греко-католики, емануїли і атеїсти, нового політічєского ехвекту від великого і могутнього ЗЕ в нових політічєско-сєріальних сезонах – "Ехвект тазіка Юзіка".

***

Но жізнь в странє давно би не била ключом прямо в писок, якби в сій страні не було Буковини – сеї, як казав великий і могутній ЗЕ в битность комедіянтом, пустоші, де в двох картатих сумках ховають золотий запас – десь в треугольніку між отєчєствинним, молдавським і румунським кордонами.

Так вот в сій пустоші завівся коронавірус. Звєр такий. Китайський. Не панда. Мєлкий і протівний. І начав всіх поражати. Прям косити. Косою. Як в цьоці Юлі. Ну і задумав сей мєлкій і протівний китайський звірок – тіпа шо я тута ходю по всяких "гравітонах" і шугаю народ. В них то і поражати ніц нема. Та й жити там нема де – навіть на моїй великий і бідній родіні в таких коробках жили ше во врємєна пізнього Мао. Тута би в якогось великого, не бідного і масного начальника вселитися. Так сказати, в файну пітатєльну среду. Аби і забор аналізів був солідний – з відро лопатою, а не якоюсь задрипаною піпеткою в зафоцану пробірку.

Ну і забіг наш китайський мєлкий і пакосний звірок в облсовєт. Знає, мєлка скотиняка, де всякі дородні водяться. Глянь. А на него пре шось таке. Файне, кругле і дородне. Во! Коронавірус аж присів. Отсе пруха! Таке навіть в Мілані в кращих модних домах не попадало. Ну коронавірус, розкривши свою мєлку, паскудну зажорливу пащу і питає: "Ти хто?" "Як хто? Подозреваємий в корупціонному ділі №…", - протараторила пітатєльна срєда. Ого! А куди преш? Як куди? До свідка Інги! Як до свідка? Це ж облсовєт! Ну да. В нас такий облсовєт. Я подозрєваємий, а всі решту – свідки. Пока шо. "Ну ні фіга собі", - подумало мєлке пакосне китайське чудовіще. – Во контора!"

Но дай думає, пру далі. Шкода такий масний для внедренія предмет покидати. Дивитси, кабінет. На нім надпісь "Мунтян Іван Миколайович, голова Чернівецької обласної ради". Глянь чудовіще, а подозрєваємий в корупціонном дєлі № … сідає си в кабінєті за стола. Тута входит файна молодиця і вони шо то собі рішают діла. Молодиця виходит, входит вуйко. За вуйком – вуйна. За вуйнов – товаріщ по партії. За товаріщєм по партії – товаришка по партії. За нев – кум по партії. За ним – кума по обсовєту. І прут, і прут. В чудовіща вже єго лупала вірусні пре на всі боки. Ніц не пойме.



Тута випадає свободна секунда і чудовіще питає тіпа, альо чувак, я коронавірус, внєдритися хочу. В тебе пітатєльна срєда – всім мікроорганізмам і навіть простєйшим хватить. Но не пойму, хто ти? А, відмахується пітатєльна срєда. То то ти таке мєлке пакосне. Шо тебе всі бояться? Ха. То я маскіруюся. Від кого? О, брате мій вірусний во вірі. Та знаєш кіко тута всякого. НАБУ, САП, ВАСУ, ДБР, СБУ. НПУ. І всіх тра за лохів мати. Вот і маскіруюся. То хто ж ти, - лупає лупалами вірусна мєлка скотиняка. Отако. Диви. Для тих всіх – я подозрєваємий в корупціонном ділі №… І відсторонений від… Вдома я - Йван. Тута я - голова Іван Миколаїч Мунтян. На вулиці – я просто Мунтян. В кукольному тіятрі я – вождь партії "Бєле братство цьоці Юлі", в Кийові – я її партійний соратник Іван Мунтян, для соратніка цьоці Юлі Сірожі Власєнка – я політічєски прєслєдований, для самої цьоці Юлі зараз – пьятно на її вічно білом мундирі спасительки і защітніци народа. Так що я ше й не просто товово всьо, а я ше й Пьтновиводітєль для себе, бо як не докажу, шо ніц не крав, то цьоця Юля вижене нафіг під зад коліном. А без її братства я стану просто Йван Мунтян. Таке то, вірусний брат. О. А ше я в "Правому сєкторі" - "Правий сєктор"…
Но мєлка хижа і зла китайська скотиняка, в якої замакітрилася її мєлка хижа голова, зо сього маху бемцнулася під стіл подозрєваємого №…, голови, Йвана, кума, соратніка, прєслєдованого, вождя і відстороненого.

Тихо відлежавшись, коронавірус із усіх парів ломанувся до вихода. Дорогою його не покидали послідні надєжди в когось таки внєдритися. Но він ніц не міг поняти. Коридорами до подозрєваємого № , голови, відстороненого, вождя і соратника йшла і повзла якась політчєска худібка – мєлка рогата і безрога, крупна безрога і рогата, парно і непарнокопитна, хребетносогнута і почті безхребетна, амебопростейша і медузообволаківающа, липка, шо скислий холодець, і твердоголова, шо чоло чорного носорога. Всяка. "Ви куди всі", - в надії, шо ше таки кудись внедриться, запитав морально ізмученний коронавірус. "До голови!", - промукало, заблеяло, заугугукало то всьо. "Так він же подозрєваємий, відсторонений, а ви – свідки", - прозрів коронавірус і рвонув чимдуж до дверей. Тіні позаду нього на мить завмерли і побрели далі…

Далі люди виділи, як в бік Порубного шось мале, зле, хиже й ужасно ужасающе, мєлко-чорно волохате гнало так, шо обганяло навіть фури з бравими турецькими дальнобойщиками. То коронавірус покидав прєдєли коронного краю, мутірувавши і внедрившись в організм зємлєройки. Він, канєшно, спочатку думав мутірувати і внедритися в організм короєда, но згадав, шо єму десь тута казали, шо ніц не вийде. Бо землю в коронному краї крали зємлєройки, а ліси – короєди, і їх інтєрєси, біоорганізми і генетичні коди не пересікалися. Та коронаірусу вже то всьо було пофіг, бо попереду – на Порубному, єго ше чекали довгоносики – сі жерли всьо, шо везли в сю Богом забуту країну, і шо з неї вивозили. Ше би від них відірватися, а там – свобідний мір, де хоч понятно, в кого можна внедритися.

Олександр Мостіпака

Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram