Бой за ворота держави і новий кольхоз «Хата з левами». Блог Мостіпаки

Якось так си стало, шо коли до "хати з левами" привели нового губера і поставили єго на місце, то життя показало, що то не главне. Бо всьо главне відбувалося сего тижня не в "хаті з левами", а в серці області – на митниці.

***



Губер то таке. Про него нижче. А от митниця - то святе. То навіть вище Свято-Духівського собору. Бо навіть єму перепадає з митниці, а не навпаки. Бо де ви виділи попа, який би з храму щось ніс на митницю? А вот із митниці не єден приніс до попа. Аби просив Бога за здравіє бізнесу.

А сего тижня видно попи нічого не вимолили і Бог ся від воріт держави остаточно відвернув. Бо вже навіть єму встидно на них ся дивити. То там почалися всякі людішкінські ділішка. Якісь здорові, як дуби, хлопи-актівісти прийшли туди гнати Добровольського. Старого митника, якого там поставили реформірувати ворота. А хлопи прийшли і сказали, чувак, пиши заяву. Бо поїдемо і перекриємо ворота держави. На шо їм старий митник сказав: а не пішли би ви звідси, хлопи… На роботу. Хлопи трохи постояли і пішли… Не на роботу, конєшно… На пиво. Бо ж не зря вони на митницю ходили. Після неї можна довго на роботу не йти.

Тепер почекаєм, аби хлопи си появили прямо перед воротами держави. Бо довго їм на пиво не хватит. А на роботу вони не підут. Бо актівісти. А актівіст в нас - то вже професія. Причому, значно круче всяких там дохторів, учителиць, водопроводчіків і прочих плиточників. Вигодна робота.
Вопшим, поки шо старий митник нікуди не пішов, а хлопи, здорові, як дуби, пішли додому. Бо вихідні. А для актівізму тра робочі будні. Аби народу було побільше, а тілівізор не показував "Панно кохання", а актівістів, які мегафоном розганяють корупцію на митниці. І вона розбігається по норах. Ше глибших, ніж була.
А вопши-то, балєт є балєт. Падеде. І всьо просто. Старий митник Добровольський не входит в нинішнє товарісчєство акціонерів воріт держави на Буковині. То єсть, чужий. Чий, фіг єго знає. Скоро взнаємо. Але точно не сих, шо обсіли ворота держави нині.



Може якихось міноритарних акціонерів, що десь там коло воріт держави з паркана просто дошку вибили, а тута відчули возможность у ворота залізти. Не знаю. Но точно не мажоритарних акціонерів, які на воротах стоять у червоних чоботах і лиш посвистують. То, видно, єго хлопи, як актівісти, мали задачу пресанути. Аби не вздумав на воротах розклади мінєти. Ну, аби мажоритарні акціонери не опинилися там, де тра в паркані дірку робити і боком си протискати, а їх місця посеред воріт заняли міноритарні.

Но старий митник послав хлопів… На роботу. Вони пообіщали вернутися. Якщо у воротах почнуть щось мінєти. Замки там, ключі, дошки перекладати. А як нє, то всі лишилися на своїх місцях і при своїх інтєрєсах. А як так, то жди біди. Або сі знов ся вернут із мегафоном, бо пиво си скінчило. Або їх там вже буде двоє падеде. Хлопів-актівістів. Одні – "за наших", а другі – "за їхніх". Зрєліще обіцяє бути не для слабонєрвних. Бо всі наші хлопи-актівісти мають файні луджені глотки, здорові і мощні фізіономії, по пару мегафонів, а за пазухов по штири плакати в каждого "Долой…!", "Ганьба…!", "…-корупціонєр!" - із місцями для фамілій, які можна по ходу вписувати на коліні.

Так шо купіт си чіпсів і кока-коли і чекайте. Митниця – то серце, мозг і ворота нашого регіону. Для деяких груп товарісчєй вона – як для французів - Верден, а для совітів – Сталінград. Ні шагу назад. Бо спереду – ворота до раю, а ззаду – злидні, безвєстіє і крах надєжд на нову шиншилову шубу для жінки, штири ролєкси від ліктя до зап’ястя і новомодні всякі тесли на елєктрічєстві, записані на тещу, тестя і бабу-кольхозну пенсіонєрку. Вопшим, біда чорна.

***

Нє. Ну, конєшно, хай вже ми вибачєют, шо я тако губера Сірожу відсунув з перших позіцій узад. Може Сірожа напряжеться і посуне ту "хату з левами" вперед митниці. Не знаю. І не вірю.



Бо після того, як колись покійний Зінченко надіктовував цьоці Юлі на трибуні Верховної Ради фамілію губернатора Ткача, а нині заслужений аграрій Ваня Рибак із не менш заслуженим Ромою Ванзуряком коло Шевченка в 2014-му вибирали себе в губернатори і перші зами, а кіцманські пацани скакали в "хаті з левами" довкола Романіва, то за сю посаду я тепер даю штири рублі в базарний день і пучок зеленої цибулі. Тим більше, коли далі Дєдушку Сашу контрабандісти об’явили заслуженим контрабандістом, а сам він себе об’явив всенародним котом Леопольдом і ледь не лавреятом Нобелівської премії миру в нашому "секторі Газа", де всі тузять усіх, пазять своє і норовлять втягти чужого.

То шось я слабо вірю, що Сірожі вдасться "хату з левами" знов зробити органом влади. Балаганом влади – так, а от органом… Сумніви зглодали мою істєрзану душу. Но зато тепер наша "хата з левами" буде іконою євростилю, європози і ледь не світовим центром єврокультури, євроцінностей, євроінтеграції та прочої балаканини, яку нам вже впарюють майже 30 років.

Так файно, як то зможе робити Сірожа, не могли робити ні Ткач, який вічно ламав ногу, ні маніловський мєчтатєль і строітєль Нью-Васюків Куліш, ні нікого не напрягающий Рома, ні Дєдушка-Саша-Леопольд. А Папієву то і не тра було – не той масштаб, аби на таке відволікатися.

А вот Сірожа вміє файно складати семиповерхові словеса і так їх подати, що дівчєта плачут від умілєнія в платочки з вишитими патрєтами Сісі, хлопчєта підшморгуют носами, а дєдушки і бабушки вірят, шо молодість вернулася і зари в хаті замість репродукції "Трьох богатирів" з’явиться патрєт цісаря Франца з аксельбантами і всіма ордєнами всіх імперій. Далі відєнія, канєшно, зникають, но на то тра время. А єго Сірожі хватит, аби здриснути послом в куций остаток того, шо колись було імперією цісаря. Або й балотіруватися в бургомістри-черновітцери, аби продовжити славну династію всяких райсів і поклястися коло Кролікового цісаря вивести нас якшо не до Зальцбурга, то хотя би за Порубне, поближче до закупів. Но то вже, як Бог арійський дасть.

Вопшим таке. Європа, її єврокультура (німецька її часть із арійським профілем) вже прийшла вам до хати. Відкривайте. Но всякі там картінки з Австро-Венгрії і прочі брошури краще заникати. Бо є повишений інтєрєс.

***

Но Європу Сірожі буде трохи трудно просунути за межі двору "хати з левами", де дворніки досі колять дрова, як в останні дні цісаря на Буковині. А тим більше просунути її на митницю, в ліси, на всякі базари і прочі землі подвєдомствєнної території, які прочно осідлали автохтони і аборігєни цілими колоніями доярів рештків ресурсів.

Чого я тако собі кажу? Ну, бо ж маю шось собі казати. Бо я тако подивився, як народ розсадили, коли привели Сірожу на презентацію. То мене штурхнула під бік мисль, шо то не власть розсадили виконавчу, представницьку і судову. Не партхозактів. То розсадили акціонерів товаріщєства "Сірожа-губернатор" і гальорку. На гальорці хто сидів? Ну понятно хто. Ті, хто мав би разом із Сірожою рішати задачі виконавчої влади і підставляти єму шось для підтримки власти. Всякі силовики, прокурори, начальніки ключових департаментів, служб і прочий народ.

То вони там на гальорці си дрімали і чекали кінця сего мєропріятія.

А вот спереді то сиділи акціонери і їх челядь. То і були самі поважні газди і газдиньки. Хоть були серед них і случайні люди – так сказать ексцес ісполнітєлєй.
Ну а всьо решту – то файно.



"Слунячі" депутати з Грішкою-селфі – в перших рядах. То і понятно, бо коли вони під диктовку Курятніка написали на Сірожу донос, а їх там обламали, як зєлєбобікам дзьобики, то далі їм щось та й дали, якогось прянічка (то ми всьо побачимо, коли Сірожа подання подасть на всякі призначення). Ну і понятно, раз "слунячих" депутатів в перші ряди посадили, значить уважают. А шо ше тра "слунячому" депутату, крім уваженія? Трохи зарплати – тищ 40, кабінєт метрів на сто, ну і кума чи куму кудись би пристроїти. Тіпа, "Кума, підеш начальніком або єго замом?". "Нє кумо, тілько начальніком!". Так шо з "слунами" всьо понятно. Їх куми, сват, фіни і нанашки прасують штани під нові крісла в "хаті з левами".

Але далі сиділи ше більш поважні гості. Вася – наш секретар сільради, лідєр двіженія проти Содому і Гоммори – тайний казначєй всіх розсадок по хлібних місцях. Єго Оксанка Петрівна – нині без опрєдєльонних занятій, но з вполнє собі понятими полномочіями – смотрящої за Сірожою від часті акціонерів, які по тілівізорах не ходють, бо баблішко любить тишину. Коло неї – Бодя Ковалюк – чєловєк ще більше непонятних занятій, тунельопроходчік і мастєр видавати старі рогаті євробляхи за нові лєтающі тарєлки. Як я тепер поняв, то Бодя буде смотрящим за Сірожою від родини акціонерів Проданів.

Не пускати ж Сірожу самого в плаваніє – в тераріумі друзєй довіра – штука тонка. Тим більше, коли жрачки малувато, а тераріум переповнений не кроликами, овечками і милими коалами, а вічно клацающими вічно голодними писками чупакабрами. Думаю, що і за Бодєю хтось буде смотрящим, бо то ше той тунельокопатєль – тіко відвернися, то враз твої штани з плота впишуть в програму "Комфортне місто" в потрібну Боді графу проекту підвісної дороги на Цецино.

Нє. Ну, конєшно, частину акціонерів проекту "Сірожа-губернатор" ніхто не запросив. Та вони би і не прийшли. В них друга задача. Тримати Сірожу на короткій прив’язі, аби си не зірвав у всі "тяжкі", але при сему не висовувати свої писки і не палитися. Бо одних із них впереді чекає тєжка боротьба з правлячим режимом, який уже актівно всир..ється, і єго ставлеником Сірожою. На таке нас вже розводили разів зо 10.

Тако викличуть Сірожу і скажуть: "Ну шо, Сірожа? Прийшла команда з тобою боротися, бо ти – рєжім, який прогнив". Сірожа ж, по наївності душевній скаже: "Пацани, та ж ваш прогнив ше того разу". На шо єму об’яснять: "Ну то й шо? То було того разу. А се свіжак! Вали в опозицію і через рік будеш боротися з нашим знов прогнилим рєжімом. Лиш диви, ніц не переплутай". А другі акціонери ніколи й не засвітяться, бо вони всігда при всіх рєжімах при ділах і при баблі, навіть, якби зараз воскрес Брєжнєв, а в "хаті з левами" сів облісполком.

Таке. Круговорот бабла, рєшал і пройдисвітів у природі. І такі держави часом існують. Але не всі дуже довго.

***

То таке. Ніц нового. Ше років на сто. Як дураки і дороги. Тоже ніц нового. Нове тілько ідійоти. Бо стілько, як їх зараз повилазило, то якось раніше не було видно. Просто їх по тілівізорі не показували, а Інтернет не був таким доступним навіть бабушкам. А зари.. Лафа.. Як тіко ідійот шось ляпне, то єго вже всі розносять на всі боки. Як тіко, так зразу. То може тому так і здається, шо вже нікого, крім ідійотів, довкола і не існує.

Он, як ота дєвочка, шо була журналісткою тілівізора Бєні, але писати так і не навчилася, але зато стала "слунячим" депутатом, яких туповатий наш нарід вибирав на вагу. Ну і вибрав. Так та дєвочка каже, шо тра скрутити свободу слова і защіщати нашого великого і могутнього ЗЕ, аби всі думали, що він і справді великий і могутній. То я си подумав, що як тіко скрутять ту свободу, то я всіх почну називати великими і могутніми і хай спробують довести, шо то – накльоп. Наприклад, велике і могутнє Товово в камізельці. Тай таке.

А ще, шо я си подумав - наш брат, писучий, балакаючий і знімаючий, - то таки сволочі. Ше й які. Тоже тераріум, який жереться, гризеться, одно одному заздрить, один одного вси..ає, гадить, плює і слиниться. Вопшим, ше та зграя. Лишень чекає, аби якесь дурне звідкись сказало, шо її право гавкати тра якось скрутити.

Ого! То як попасти в собаче весілля. Як не завмреш, не заткаєш писок і не перечекаєш, то з ягодіц лишаться тіко клапті штанів. Або й не лишаться. Біда, вопшим із ідійотами. Но яка то велика, файна пожива для сего тераріуму писучих, балакаючих і знімаючих. Масні такі, ср…ки умствєнних політічєских ідійотів. Рви і радуйся, радуйся і рви.

Олександр Мостіпака

Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram