Вася – в ставу, а сіль – у вогірках. Блог Мостіпаки

Посеред зими в Черновцях скінчилася сіль. То не така би була страшна біда, якби не думка про те, що посеред літа можуть врубати центральне тепло, а навесні скінчиться вода.

***



Но то таке. Наш народ з часів войни і голоду до всього звичний і в него часто чогось не було, коли єго треба, або було забагато того, шо не треба, але й то не часто. Така наша історічєска доля – бовтатися як не в йорданській ополонці, то в калабані на Йвана Купала. Традиція.

Но є в нашого города діла є поважнєй народних традицій. Дєла політічєскі. І головне з них сего тижня було – "Був" чи "Не був"? Як той ГАМлєт казав. Чи ГамЛЄт. Дідько єго знає. Вася з Віталіком Кличком у ставу... Був чи не був? Врешті народ таки знайшов доказатєльства, що був і то для нашого города є важнєйше політічєске собитіє після посліднього приїзду наслєдніка габсбурзької корони понад сто років тому.



А чого? Бо наш Вася-узурпатор – тепер лєгітімний. І вже ніякий не узурпатор, а настоящий народний бургомістр.

А чого? Бо Віталька-боксьор, то в нас не просто Віталька-боксьор десь там при Фірташу з Льовочкіним махає великими кулаками перед динями очманілих афроамериканців, а він тепер поважний газда нашої столиці. Але і то таке. Він не тіко газда нашої столиці, яка тим газдуванням нагадує чи то Лагос чи Катманду, він тепер ше й старший над всіма такими газдунами наших городів. Бо Віталька-боксьор, то тепер ше й голова Асоціації міст України. Бо раньше ця контора була така собі. Часом могла шось сконторити і навіть сказати "Ганьба! Мєстне самоврядування душать!" Ну, це коли там десь шось, а ше як було кому написати, то старий голова або виходив і шось таке читав, або кудись комусь розсилали – тіпа там по Європах всяких, Конгресах місцевих влад, посольствах підтримувачів наших штанів і трусів і прочих поважних організаціях.

Но фірташівцьо-льовочкінці, то такий странний народ, шо коли в него нема вже шо гребти, а в него відгрібают шось канкрєтне, тіпа горно-обогатітєльних комбінатів, алюмінієвих заводів і облгазів, то він хапає, шо видить. Аби далі єго комусь впарити втридорога, а як нє, то най лежить. То тако цей народ і єго діамантова звізда в парляменті Оксанка Петрівна рішили, шо під ногами валяється якась Асоціація міст України. Не учтьонна і почті заброшена. Так Вітальку-боксьора, а заодно і поважного газду нашого Лагосу, посадили на голову Асоціації міст України. В том то і криється загадка, чого, коли в Черновцях Вася-узурпатор і 28 єго подєльніків скидали мера Каспрука, то Асоціація міст України ніби гі…на в писок набрала. Сиділа тихо-тихо. Того й сиділа, шо її вже нема. Бо є вже Асоціація міст Фірташа з боксьором во главє і Оксанков Петрівнов за фіранков. Отак сімейка і розположилася. Вася – за фіранком у черновіцькій мерії, Оксанка – за фіранков в Асоціації міст Фірташа. А во главє Віталька-боксьор. Бо Віталька чоловік простий. Сказали тра, то й тра. В него он штири в Кабміні лежали і нічо. А тута таке. Якась асоціація. Лежит собі, то й тоже нічо.



Ну ви вопшим поняли, чого Вася в трусах поперся, коли Кличко і ше таких 30 лізли в став посеред зими? Аби си засвітити – тіпа я тута начальнік Черновців. І в солідній компанії – в ставу посеред зими у столиці, бо де жтам ше більше можна світилися. Хіба ше на "Голосі країни". Отакі діла. То тепер наш начальнік города – серед городських начальніків посеред става посеред ополонки і в одних трусах. Шарман. Тіпа така форма знакомства ділового і політіческого в нас. Заліз в став в трусах – і вже ти посеред начальників і еліти правлячої – арістократ із ополонки.

Но тута є дві проблеми. Перша, то сам Віталька-боксьор, газда столічний. Він то чоловік простий, як єго боксьорська рукавиця – чуть шо, то зразу в диню. А тута політіка, хазяйство, комунгосп, то да сьо та й ше якась асоціація, чуваки в трусах лізуть ледь не цьоматися, піряться там десь збоку, шо когути, аби їх на знимках було видно. Чудасія, вопшим. То Вітальці від того так скучно, так скучно, що так і хочеться якусь диню припечатати. То то я до того, що кого би Вітальці на представлєнії в ополонці, чи опісля ополонки на "сугрєві" не підсовували, чи то Васю, чи то самого Серафима Саровського, то вже другого дня Віталька скаже: "А то хто?", "Де де ми були?", "Шо, шо там робили?", "В ставу? В зимі? Та ти шо?", "Я і ше 30?", Во, блін діла?", "А нашо?" Ну шось тіпа таке. Скучно вопшим Вітальці-боксьору і на ґаздівстві, і в асоціації, і в ополонці, і в ставу. Як той класик писав: "І скучно, і грустно, і нікому в диню поддать".

А друга проблєма, то чисто морально-етічєска. То єсть сам наш Вася-узурпатор, себто лєгітімний народний бургомістр. Бо Віталька-боксьор, то таки фігура.

Самєц, харізма, монстр. Герой, любімєц женщін і подростков. Єму, шо в ополонці з лосями купатися, а шо з пінгвінами, а шо в болоті таляпатися з бегемотами – всьо ж він буде на видноті. Такі закони гламурного жанру. Звізда є звізда, шо не кажіть. А тута ше якихось 30 і серед них наш.. І хто такі. Горобці, шо хочуть клюнути шось зі столу слави могучого гривастого когута. І серед них такий біленький упітаний горобчик в трусєлях, який, до того ж, участіє в "сугрєві" бере чисто тєорітічєске. Так шо всьо то мочіння організма в ставу задарма. Ой, задарма – тіко труси мокрі. Ніц віддачі. Шото з піаром провтик.

***

І шо в нашому городі за народ. Не народ, а якесь чисте чюдо. Чистійше. Пішло си пити сто грамів і жерти хачапурі з хінкалями, ну то й жери і пий. Файні там хачапурі з хінкалями і мнєсом по-грузінськи. А ше як до того чачу, то то вогонь в животі і пламя в серці – прям огненний мотор і кольоса.

Но, хто би міг подумати, що хінкалі з чачами так оригінально дєйствуют на мозг пересічного чернівчанина, шо в него си просинає політічєске сознаніє. Та ше й таким оригінальним способом, шо він із ресторації вилазить у двір ратуші і правильно, зі всіма знаками прєпінанія, без жодної тобі орфографічєско-граматичної помилки пише великими літерами на снігу слово з трьох буков.

Та так файно, шо єго видно зо всіх вікон нашої необ’ятної ратуші. Та й слово таке. Дуже обйомне, яке одне характеризує не лише ситуацію в нашому городі, але й загалом по странє, а також і в багатьох інших уголках Земної кулі (наприклад, у Венесуелі). Та й не тіко ситуацію. Воно ше й дуже файним є обозначєнієм для тих, хто цю (Таку) ситуацію створює, реалізує її, як государствєнну політіку і мєстне самоуправлєніє, а также формірує общественне мнєніє серед народа шодо себе.

Ось, наприклад, дивится мужик тілівізор. А єму звідти таке: "Сніг прибрали, дороги зробили, комунбуд всьо підмів, базар в людей не відберемо, вода є, в хатах тепло, всьо си файно світить і блищить". Ну і шо мужик? Каже ото файне і обйомне слово з трьох буков і клацає кнопку на футбол. О! А так такево саме, лиш трохи кривоноге і клишоноге лупит штири рази в штангу зо всьої дурі. І шо мужик? Знов каже файне обйомне слово – то саме, шо написали у дворі нашої ратуші, і далі клацає кнопку. О. А там якісь мужики і баба розказуют, що ми родіну не здадім, шо зарплата буде тищу євро, а пенсія 500, шо газ буде по рублю, а водка вопши безплатно, шо щастя вже вон воно – написано на снігу.

І шо мужик? Знов каже файне, обйомне, універсальне слово. Клацає кнопку і йде бухати пиво з псом, бо той хоч мовчить. Отаке файне слово написали на снігу у дворі нашої ратуші. Всьо обозначає. Фактічєски всьо.



А вот мєстне його значення я так до кінця і не поняв. Бо а раптом то писав не політічєски свідомий і опозіціонно налаштований чернівчанин, а стороннік нинішньої команди ефективних менеджерів. Отих всіх вась, володьок, бодь, толь, валер і прочих зятів, кумів і нанашків? То шо би то в такому випадку значило? Загадка філологічєска. І ніц ні до чого файнішого я не додумався, як до того, шо се може обозначати "Хор Умєлих Исполнітєлєй". Нішо єнче мені в голову не лізе. Може ви, люде добрі знаєте, то підкажіть. На оригінальність розшифровки сего обйомного названія я не претендую.

***

А ше. О чюдо. Ше в нашому городі посеред зими, коли сніг ше но почав трохи йти, бо вода на небесах ше но замерзла, вже скінчилася і сіль на посипку. І сипали пару днів одного піску. Ну, аби люде наші, яких наші нинішні ефективні менеджери всіх вважають лохами, лошицями і просто худобою сарачною, виділи, шо шось си робить. То тако часом деякими місцями, шо сам видів, їхало по три тих посипалки з піском – єдна за другов, а друга – за третьою. А тоди якось випливло, шо а соли то нема. І той пісок, шо сип, а шо не сип, то то воно просто буде пісок зо снігом. Або сніг із піском. І більше ніц не буде. Бо сія субстанція непонятного дорожно-експлуатаціонного походження ніяк на дорогу не впливає.



В смислі – на їзду по дорозі. Бо навесні на горлянку вона ше й як впливатиме – буде дерти її, що три дідьки перевесло. Ну, вопшим, піднявся ґвалт, тіпа, а де ж сіль? Ефективний менеджмент якось сполошився і в купі з тим, шо брехати, шо зима була тєжка, почті арктічєска, шо пожар на Франка був такий страшний, шо всю сіль туди висипали, аби си файно смажило, і ше шось, що десь кудись, але ше десь 70 тонн соли знайшов. Єден вагон. Чи то десь випросив, бо Вася-узурпатор каже, що з всіма всьо можна порішати, чи то десь купив втридорога. Но вагон ніби то прийшов. Но, тута всьо, як всігда. Як в совєцькому кольхозі дохли свині, то були газети винні. То газети знов написали, шо зима буде затяжна, аж до Пасхи, а перші пінгвіни вже з’являться на підйомі на вулиці Гагаріна в перших числах лютого.

Опшим діла почті трагічєскі, бо глобальне ізмєнєніє клімата почало припирати до стєнки першою не потопаючу Венецію, а ефективних менеджерів із города Черновці, шо як вічний Рим, стоять на горбах. Ну то пацани почали там шось тендерити. Аби тої соли хоч пінгвінам стало, бо ж не будуть ці всякі "аделі" й "королівські" повзти на пузах догори по Гагаріна, як наші "євробляхи". Вопшим, сказали, шо соли всім хватить: кому на хвіст, кому на язик, а кому і в кишеню, аби файно там шилестіла. Такі діла.

Но вопрос ся лишив відкритим і ріторічєским. Куди си діла сіль, яка була? Чи ї не було? Чи си розтопила? Чи ї миші погризли? Чи худоба (політічєска), якої на наших горбах багато, злизала? То ж де та сіль, як снігу падало в середньому за добу (далеко-далеко не кажду) 5-7 сантиметрів, шо для наших країв не є не те шо крітічєским, а навіть не середньостатістічєским.

То вот на ту загадку, а де ж сіль, вразумєтєльного отвєта якось і нема. Всьо, як вчив великий Вася – бреши, хтось, тай повірить, бо лохів багато. Тіпа, врагі клєвєщуть, всьо політіка, а сіль поза політікою (ага, шас). Опшим, нема соли. А я тако си думаю, шо її ззіли. Таки так. Но не саму. А з вогірками. Зимовими. Бо то ж лишень ми і з вами вогірки квасимо в літі чи восени, а є люде, особливо продвінуті великі бізнесмени, які тих вогірків мають до бісової мами і в зимі, і навесні, і на Пасху, і на Різдво, і на Йордана, і на День Валентина. Он, у патрона нашого, покровітєля города, який нам власть ефективних менеджерів підсунув в особі Васі, а перед тим Віталь Михалича (чи ви думаєте, шо вони самі такі приткі, шо аби тако з опломбірованого "Мерса", чи з контейнера з "жілєтіками" та й прямо в кормчі?) Митра Фірташа-Синьківського там тих вогірків у Синькові – літо й зиму, зиму й весну – гектарами, тоннами і кілометрами (як поскладати в рядок – корєшок до корєшка).

Ну то й шо ви собі думаєте, шо ми тово всьо у вигляді зельоного корма з’їдаємо? Та нє. Ми фізічєскі не можемо. Тай ніхто ніде не може. Бо то там санкції, а там сєртіфікати, а там тоже є ефективні менеджери з нашого города. Обшим, бізнес. То де той зельоний корм-неліквід дівати? Канєшно, в діжку, банку, слоїк, пластикове відро і в подвал. А далі трудящимся на закусь, на опохміл і просто до бараболь із салом. Ну і знаєте, кіко до тих вогірків тра соли? Ой, мамцю. Тонни… Тонни. Тищі. То тута ні на які дороги її не хватить. Як вогірки тра солити. А ше може і помідори зріють. Ого. А може ше й тра всьо засолити по самі помідори, аби си не портило. То де тої соли набрати для всякого розсипання в пусту-порожню по дорогах під колеса? Зима, то є зима. Нє фіг шастать. Злізе сніг, тоді і вилізайте. Бо хтось має і вдома сидіти, аби вогірки їсти. Не будеш же їх прямо по дорозі з відра жерти. Отакий він бізнес. Циклічєский. Всьо замкнулося.

Олександр Мостіпака

Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram