Божественні зємлєройки. Блог Мостіпаки

Наш город скоро буде, шо кротовиння, або грядка капусти, на якій поселилася зємлєройка. З тою лиш різницею, шо кроти і зємлєройки хоча би знають, навіщо риють. Аби ся нажерти. Втім, а хто сказав, що наш город риють не з тією ж метою?

***



За то, хто більше, чого і де нариє, то тепер ше й почалася конкуренція і сорєвнованіє. Впору червоні лопати вручати і вимпели. Он, не встиг Володька Бешлей – наш головний зємлєройщик, нарити шось на проспекті і Героїв Майдану і накопати ше всякої мєлочьовки, аби було де трохи заробити, як враз йому почали заздрити всі пацани і нумо собі шось думати, де поглубже і поширє копнути.

Ну, а оскільки Володька не дає будь-кому просто так рити на своєму хазяйстві, а відлякує чужих кротів і зємлєройок всякими чудними страшилками і васями, то пацани планують рити вглиб, куди Володька ше не проліз.



Позаяк проблеми нашого города вже всі скрізь порішані, то Толік Чесанов рішив, шо пора перерити Головну-Комарова і копати вглиб – під автовокзал, бібліотєку, управу рятувальників і хлібзавод. Цель благородна, як і всьо, чим займався Толік в цій брєнной жізні – від совання гранітного Федьковича туди-сюди до совання гранітних сходів на тротуарі на 28 Червня – сюди-туди.

Но тепер Толік буде спасати чернівчан від кольос. Себто, не від тих кольос, які кольоса, а від тих кольос, які крутяться, їдуть і давлять роззяв на всі боки. А як спасати, то Толік придумав. Видий, не сам думав, а з кимсь май ше вумнішим. Вот і рішили, шо всіх роззяв тра в землю закопати поглубже, аби носи звідти не висовували і кольосним нашим "євробляхам" не мішали їхати, хто куди хоче, може і вміє.

Так шо тепер у нас там мають копати підземні переходи. Переходи, то така штука хитра. Ну прокопав ти єго туди-сюди, сюди-туди і шо? І нічо. Хтось туди полізе, а хтось, як завжди, через паркан -по встрєчці. А чо так? Ну, бо шо в тому переході є такого, аби туди лізти? Нічо. Як і скрізь у нас в темних закапелках: сміття, всцяки, пєсєчки, лушпайки, окурки і пара калік безногих з ногами із Закарпаття з шапками і самописцями "Падайтє, Хріста Раді".

То хто в таке полізе? Тут тра по-хазяйськи рити. Так аби, преш по проходу тих пару метрів, а тут тобі і чебуречна, і наливайка, і наливайка, і чебуречна, і жаркоє, і кавуся, і пальонка. Ну, як положено. Базар. Бо без базару наш город не буде нікуди розвиватися. Ні в шир, ні, тим більше, вглуб.

Но, мисль в мене така є, шо ніхто нішо ні там, ні на проспекті рити не буде. Бо рити то тєжко, нудно і довго. І ше не знаєш, шо вириєш. Тут главне – вход. Бо на каждому кінці тих мнімих подзємок є по клаптику землі. То як туди вбухати по генделику з чебуреками і здати в оренду, то сяка-така копійчина капне. Бо шо, то тако даром пацани власть в городі захапали? Ну да. Захапали, аби шось накосити. Бо як не накосють хоч трохи, а долар ше трохи виросте, то не буде за шо і чебурека купити, не то шо поважним бути.

А городу з того риття шо? Як шо? Развітіє. Повне. Я тута згадав таке, як зємлєройка залізла мені в хату на дачі і поселилася у вазоні. То то мені нагадувало пацанів у нашому городі. То мале чорне таке зажерливе було, шо жуть! У вазоні коріння зжерло, всьо перерило, пару вазонів фіалок зжерло і си не вдавило. Насіння гарбуза всьо перетерло за ніч. Десять горіхів вкрало і заперло собі за шафу – заховало на зиму. Сира з мишоловки вкрало три шматки – файного сира. І хоч би єму шо. Торбу польського трійла від щурів зжерло всю. Ну думаю, тихо, то здохло. А воно, мєлка скотиняка, сіло си за тумбочку і співає піпі-піпі-піпі. А кіко нас…ало. Жуть.

І то таке дрібне – штири сантиметри і пару грамів ваги. А як ганяло, коли рило, крало, жерло і ср..ло. Так ганяло, шо два пси – здорові такі худобини, перед носом яких воно мчало і крало, єго і не помічали. Таке то було. Вопшим, всьо, як пацани в городі. Но. Потім якось кудись раптом щезло. Куди си діло, не знаю. Чи то си таки нажерло, чи си пережерло, чи вже не було шо рити і де ср…ти, но щезло. То може тако якось і нашому городу повезе, як моїм вазонам. Но я би всьо таки не мав ілюзій. Дещо, саме цінне, тра сховати, бо як почнуть навесні далі рити, то буде біда. А там може побачать, що вже всьо з переритого зжерли, то й тоже щезнуть. Як та злобна мала зємлєройка з мої хати на дачі.

***

А ше сего тижня всі томосилися. Два наші поважні владики в Черновцях зібрали начальницько-політічєскій народ, аби потомоситися. То начальники всі позбігалися, як на Йордана по свячену воду – і ті, шо ше вчора вірили в Кирила, і ті, що визнавали тіко Данила, і ті, шо шанували тіко Папу, і навіть ті, шо їздили молитися до самого Трампа. І Вася був, який всігда і завсігда вірив і вірить лише в Вашингтона, Джефферсона і прочих вуйків у перуках і кафтанах на зелененьких таких шєлєстящих томосиках.



Навіть Оксанка Петрівна, якої, як десь тіко у парляменті шось томосилися проти москальских попів і їхньої церкви, то вона десь си ходили на кавусю, чи десь шось си там забули і, вопшим, не голосували, то тут в Черновцях так томосилася, так томосилася, що навіть батюшки си дивували, як то таке може бути, шо аж їх самих перетомосила. То тіко так в нашій Садагурі вміють – як тра, то бути святішими за Томос, Фанар і Гроб Господен.

Вопшим, було. Бо то за нашу церкву. За томос. За нашого Петра. Почті святого. За наших начальніків і політіків – ангело-херувімоподобних.
Вопшим, богохульствую. Єретик. Каюся. Дайте мені віником зо святою водою по гембі.

Но я тут про то, шо як так вже Петра почті Святого томосять, а начальніки і політіки так си поперли тако томоситися всі, шо до кадила кающомуся, страждущому і каліці не доступити, то як би то так наш народ в нашій новій народній церкві не опинився там, де був у старій – при вході, де старі баби свічками і калєндариками з ізображєніями святих торгують. А попереду коло вівтаря і кадила – всьо начальніки, начальніки, депутати, політіки, бандіти (бивші, хоча, як їх відрізняти від нинішніх – поняття не маю), бариги , ну і проча еліта.

Та нє. Богохульствую. Так не може бути. Бо де то в нас таке коли було.

***

В нас сего сезону – всьо в тєму. Он, наш Вася-узурпатор, який стає, як на мене, всьо файніший, дородніший і блищичіший, а соотвєтственно всьо більше солідніший і начальницький і вже десь навіть місцями напоминає Будду полоннарувського періода расцвєта, посеред морозів звітував народу про ремонт доріг у Черновцях. Такий формат новомодний – видно ідея Володьки, який колись по мєлочовці на грантах сидів (поки до Васі не прибився на чисто канкрєтні хліба і похльобки), а звітів там тра було писати п’єть копиць і ше купку. То тако – стали Вася, Володька і ше якийсь мужик – не знаю, лічно не знаком.

І ну давай в мороз звітувати про дороги. Народу позбігалося на то глядовисько… Ай позбігалося. Тьма тьмуща. З ними трьома – себто прєзідіумом, мером Лєксєєм Павловичем (з боку народу, себто простолюдинів), а також неопознаними мною лічностями, то до двадцяти не дощитав, а може і всіх двадцятеро, чи то дев’ятнадцятеро. Вопшим, поки считав, то си збив три рази, бо той народ якось тако жваво сидів і міг навіть піти кудись. А вже, як єдного нема, то в такій купі я шо знаю, чи вони всі, чи когось нема?

Но прєзідіум був стабільний – тройка. Я коли всіх пощитав, то поняв, шо вопрос сей множєству народу нашому тута в Черновцях таки муляє. Ну тіпа дороги. Тіпа, де дороги? Ну і понятно, я тоже си подумав, а де дороги? А коли поняв, шо раз народ не прийшов, то або народу нема, або доріг нема, або й того, і другого нема.

А як нема, то, як ті співают, "ой нема, йой нема, йой не буде, бо така вже… судьба". То я тако си думаю, шо довєріє нашого народа до нашої власті росте. Бо раз кіко привалило, а з них почті половина – з Павловичем, себто з народу, то якшо завтра Вася і тих двоє скажуть, шо в нас замість вулиць почнуть канали копати – ну там гондоли з гондо... (ну не знаю, як тих мужиків звати, а тако якось не добре шось наплутати), то народ скаже собі "то най буде, бо може то тако файно – якась риба там, може раки, скупнутися з бодунішка" і всьо буде бун-фрумос.

Вопшим, дємократія. Блищича така, файна.

А як десь у серпні ше будуть звітувати, кіко то в зимі на льоду всяких зимових рибаків та прочих телепнів вдалося врятувати, то може народу ся позбирає ше більше – так зо десятеро чи дев’ятеро. Головне, аби Павлович був із простолюдінами. Бо без него і без прєзідіума буде всьо зо штири. То ті, кого спасли прийдуть, аби їм конфісковані чвертки повернули, або компенсацію видали за щот мерії.

Олександр Мостіпака

Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram