Як я їздив за гряницю і шо си тут без мене стало. Блог Мостіпаки

Тако, як їхати за гряницю на захід, то можна таку картіну намалювати: гімно мале-гімно більшіще-цяця-велика цяця. А як їхати в бік Афганістану, то то вже трохи не так: може бути-трохи гірше-гімно-тріндєц. Но я туди не їздив, а їхав в бік цивілізації.

***



На жєлізнодорожному вокзалі у малому Відні, себто вдома, я не був давно. То тако собі думав, шо як в нас реформи пруть, шо дурний на роги лося, то й на вокзалі всьо має бути так файно, як тілівізор показує – всьо си блищит, літає, ганяє, а довольні і щасливі пасажири вискакують із літаючих полумисків, як вареники зі сметани.



А тут шось прямо з порога пішло трохи не так. Ні тобі полумисків, ні вареників. Ні запаху сметани. А вот запах сцяків таки звідкись пробивав. Я собі так думаю, що він тута такий самий органічний і вмонтований в образіну наших вокзалів, як запах "Шанелі" коло її фірмових бутіків. Вопшим, запах родіни.
Но то таке. Далі мусив почитати на таблі, куди з нашого малого Відня можна рушати прямо пораньше. Глип. О мамцю. Малий Відень рулить навіть круче, чим малий Паріж. Вижниця, Ларга, Вадул-Сірет, Стефанешти. Куди хочеш, туди і зранку їдь із малого Відня. Але тілько туди во. То поїзд до Львова мені видався вінцьом цивілізації, що вивозить щасливих обладатілів роздрукованих папірчиків.

Но. Як хитра і протівна рожа, що має заглянути у всякі подозрітєльні кутки і закапелки, попер я в бік залу ожіданія для щасливців, що їдуть до Ларги і Стефанештів. І шо там увидів? Ви ж всі знаєте, що наш жєлізнодорожний вокзал, то модерн? Ну, канєшно. Класичний модерн в архітектурі. А ви шо думали?

Нє, ну єго тра часом ремонтувати. Ну то, як центральний зал ніяка душонка не чіпала і там ше, крім плями на стелі, всьо може бути, то збоку шось таке, шо ніби воно вже якийсь пост-постмодерн – гіпсокартон, гресова плитка і прочі чуда будівельні нинішні. Вопшим, я си подумав, шо то Толік Чесанов був архітектором, бо якось у нього на "Сорбонні" я видів наліпки гресової плитки прямо на фасаді. Опшим, тріндєц скоро нашому модерну. Бо ж єго ше будуть ремонтувати.

То шось си думаю, що заремонтують до самих помідорів – гресу, гіпсокартону і пластику в нас ше так багато, шо на всіх архітекторів хватит.

Вопшим, вздрів я наш расцвєт транспортний і хранєніє архітектурної спадщини і нумо валити до Львову, бо там чув, шо Садовий. Шо Садовий, то всьо. То ікона всія нашого муніципального развітія. Ну і поліз валити в тово во. Себто в автобусо-поїзд, чи то в поїздо-автобус. Воно тако ніби нічо. Їде воно бігом. Но вот хто до стадіона почепив колеса, я не знаю. Но таки ізобрєтатєль. Мені повезло. Я туди і назад сидів посередині сих чудних крісел, то нікуди не випав. А вот той, хто сидів з краю до проходу, то тому в щасті Бог таки відмовив.

В той бік там висіла якась худа дівка, то почті всьо її сидяче місто влазило, за рідкім ісключєнієм штанів і зовнішнього боку лівого стегна. А от назад, то сидів вже якийсь вуйко трохи грубший, то він влазив якраз наполовину і не знайшов ніц кращого, як повернутися до мене тилом і виставити ноги на прохід.

Карочє, доїхали. І шо я вам скажу. У Львові жєлізнодорожний вокзал, то таки той же модерн, но без гресу. І навіть люстри бронзові – чистий модерн, автентика. Но запах родіни всьо той же. Ні ти львівської кави, ні галицьких книдлів, а чисті всцяки. Таки наша бувша совєцька родіна мощніша за всякий австрійський модерн. В’їлася у нас тими всцяками, як вош в германську шинель на восточному фронті. Вопшим, діла.

Ну, далі переказувати ніц нема. Так. Місцями. Шо, наприклад, сніг, шо падав у Будапешті і Львові. То таки трохи наш сніг інакший. Там він якось дідька на дорозі білий, а в Львові жовтопіскоболотний. Видно Бог нас так любить, що з неба саракам ще трохи всякої продукції підкидає. Ну, яку має.
А вот шо той великий Відень, яким наші тутейші австрійцепітеки козиряють, ніби самого цісаря виділи, то таки ніц не подібний до нашого малого Відня, то то я сам лічно видів. І тепер жодна нахабна пика, яка спить у черновіцькій хрущовці з патрєтом Марії Терезії під подушкою, мене не переконає у зворотньому. Не то. І всьо.

***

Ну. короче, вернувся я. Хоча може і не всі ожідали, бо лиць у Черновіцях, яких я вважаю політічєски-соціяльною худобою, є дуже багато. Но, як казали Рабіновіч і Вася Пекінес, не дождьотесь.

Ну і перше, шо си стало, це в нас з жінкою виникла дискусія, а шо такого могло тута статися, шо ми шось пропустили. Вона, як чєловєк вічно включонний в якісь місцеві пєсєчки, стверджувала, шо то піндєц, шо си могло за штири дні стати.

Я, як чєловєк, схильний до філозофічєских размишлєній (хоч і лічно Славця Богослова не знаю), її переконував, що з 1991 року тут могло статися лише таке: хтось вмер, хтось вродився, хтось шось вкрав, шось ся завалило, якесь кудись в’їхало, якесь в шось не в’їхало, хтось шось продав, хтось когось продав, хтось шось купив, хтось когось купив, хтось когось послав, хтось кудись пішов, хтось десь гавкнув, хтось на когось тявкнув, хтось когось за то хвицнув, а хтось комусь десь вср…ся, хтось здав жовч, а в когось взєли кал на яйця глистів, хтось напивси, а хтось не зміг, бо в него язва, хтось когось надурив, а далі єго киданули так, шо з горба покотився, аж до самого Прута.



А вопшим всі з всіма пережерлися і всі всіх послали, а далі почали миритися, тіпа "ти шо пацан, то ми всі свої. А гімно вон той, але єго тут нема, бо як прийде, то вже буде свій". А далі знову пережерлися. Вопшим, ніц сущєственного за 30 літ си не стало. Але жінка сказала, шо город тра спасати, а я си подумав, що то ученья ідуть, а всьо ше впереді. Фільозоф вопшим.

***

Но. Всьо таки кардинальні політічєскі тектонічєскі разрушенія в нашому силі за тих штири дні ся стали і оприділили развітіє нашого нещасного города на дальоку перспективу – так років на два-три. Бо наше стратєгічєске мишлєніє далі не тєгне. Нам би десь шось свиснути і на дно залягти. Ну вопшим такі діла.
Всьо то почалося з кіна.

Такий дивний для країни, яка своєю кров’ю заливає поріг Європи, рятуючи послідню від ординської чуми, цвєтний тєлєящик, як "112", показав кіно про Бурбака. Того, шо Макс. Того, шо днями актівізірувався і обзиває Вітю Медведчука – нашого святого Кума Самого Пукіна, вопшим Наше Всьо. Обзиває послідніми пристойними словами і є таке чувство, шо скоро перейде до непристойних.



Ну то воно понятно. Раз пішла така жара, що Макс сказав, шо Кум Пукіна – агент Пукіна і враг України і єго тра вислати до Пукіна, аб там в Калузі і процвітав, а не по Кийовах шастав по квартирах всяких начальніков, то понятно, шо прийшла атвєтка. Вот кіно про Макса цвітний ящик "112" і показав. Шо Макс – ісчадіє. Ну ісчадіє, то й ісчадіє, в нас тепер тих ісчадійов – на каждому тілівізорі по пару сотень штук. Хто якого тілівізора має, той того ісчадієм і обзиває. Но, я не про то. То таке. Якби в кінці 17-го віку були тілівізори, то держава Хмельницького завалилася би за два дні, а так жерлися декілька років.

Я вот про шо. Про саму композицію кіна. Віті Медведчука в кіні нема, хоч Макс Недотрагіваємого Кума і бомбить? Нема. Столічних депутатів, яких Вітя пригрів, у кіні нема? Нема. Політолухів значітєльних і експердів в кіні нема? Нема. Разоблачєній уважаємих товарісчєй нема? Нема. Вопши хоча би якихось прілічних людей у кіні нема? Нема.

А хто є? О. То таке є, шо єго в нас каждий знає. І не каждий тоже. Тут і Міша-політолух, і Славцьо Богослов, і Вася Пекінес тіпа "Бурбак-барига, віддай тєлєканал, бо масного хочу", і вуйко якийсь, шо по лісі бігає і то він там когось видів, то єго хтось звідти гнав. Опшим, таке ше тра було на кіно зібрати докупи. Тим більше, що вони запросто так навіть двоє не збираються, а тута цілий табун. І навіть бєжєнєц наш польський Олєжік Хавич.



Там в тій Польщі наших бєжєнців-бездєльніків чоловік 50, бо всі решту пара мільйонів пашуть, шо коні. То Олєжик серед тих 50, бо він руками ніколи ніц не робив, хіба молотив по клавішах. Опшим, Олєжік, то ше той експерд по всьому і обо всьом та ше й родіну здав. Як казав колись з такого приводу один мій однокурсник на запитання, а хто там десь при чомусь буде: "Я, ти, Вітя, компанія солідна". Так і тута шось таке. Но я не про то.

Я про то, шо сіє значиться? Бо то таки заковика і загогуліна ше та. Кіно про лідера фракції Бурбака, який мочить всесильного олігарха і неформального представника самого Пукіна в Україні Медведчука, знимкують за допомогою якихось странних лічностєй без опридєльонного рода занятій із якогось села без жодної солідної, прости Господи, пики. От діла.

То шо ж такоє? А от си мені думає, шо то Медведчук, як чєловєк огидний, але вумний, або хтось з його митрофірташовського окружєнія в новій партії "Жопозиційна платформа "За животєніє!" заказав у селі пацанам кіно через нашого Васю (Васін тілівізор то точно перекачає і в себе покаже, но позжєй, ше команди нема). То то такий файний хлоп є. Міша звати. Ну той, якого через прорубані двері гнали в шию, то він тепер знов си в пір’я вбрав, шия обросла і знов, як і колись, до Медведчука прибився. І всьо пучком. Медведчук чистий, бо шо єму маратися в такий дєшовий понос – самому Куму Пукіна. Міша чистий, бо доказатєльств нема – він всєгда із-за фіранки, но тепер не лише він должен, але і йому шось спишуть за услугу. Солідні політолухи, експерди, депутати медведчукові, митрофірташові і прочі рабіновичі чисті, бо їм то нафіг не тра.

А то шо якісь дрібні пучдемони шось там натринділи, хтось бєжєнцем з Польщі, а хтось із-під дерева букового, то з них і взяткі гладкі, як каже Кум Медведчука.

Ну а Васі, то і тіряти особо нічого. Він то шо. Єго вся жізнь – це пошук криші. То Юра Борісов із Митром із Синькова, то Юлька для Оксанки, то "гімно в окулярах". Вася і Оксанка – без криші, то як би вам так сказати, як женска баня без вікон. Ніби і є, но совершенно нікому не інтєрєсно. Так шо вони тепер в актівном пошуку нових криш. То до Юльки знов через Йвана-війта, то тепер в родную гавань – до Міші, Юри і Митра, яких Кум Пукіна зігнав в одну кучу.
Так шо ждіть, як скоро под знамьона "Жопозиційної платформи "За животєніє!" повалять Васі кунаки, козачки, дєпутатішки із "29", аби пропхатися в мерію, облраду чи ше кудись і стригти недострижене, гребти недогрьобане і сапати недосапане. Хітьор бестія. Но баналєн.

Тим більше, шо Вася вже давно застовпив за своїм пацаном ту партійку. Володя Кедь умілою рукою тримає не лише черпак із борщем у "Квінто", але й горсовєт партії "За життя!" Тобто тої, яку хитрюга Вадік Рабінович спулив Медведчуку, Фірташу і Льовочкіну-Бойку і яка звалила з Жопоблоку під новим брендом "Жопозиційна платформа "За животєніє!".

А всьо починалося з провінційного кіна, показаного на столічному тілівізорі за участю сільських чудних героїв із завишеними ожіданіями від жізні і простих сільських заробітчан. Криворуких, но дурнописких.

Вопшим, весело було, як зайця ховали. Моркву погризли, гармошку пірвали.

Олександр Мостіпака

Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram