Не прив’єзаний Йван і «кума, ти жива». Блог Мостіпаки

Що таке політична деградація? Це коли у владі ті, хто за совєтів могли бути аж раптом заготовітєлями сільпо. Що таке соціальна деградація? Це коли на вулиці зустрічаєш все більше людей, вигляд яких змушує автоматично хреститися і мовити "Господи Ісусе!"

***



Велике діло, подумаєш. Шкандаль несусвітній. Геволт без ґешефту. Йвана Миколаїча – війта крайового сфоткали на "зебрі" на крутій тачилі, зо смартфоном у "крабі" і не прив’єзаного до сідушки. А роком раніше його нібито виділи, як члєновозом своїм перегородив пандус. От діла. І пішло. Йвана сайти показують, пишуть. Тіпа порушник педеер. Дискредитує то, на чому і так вже живого місця нема для тавра – власть імущих. Опшим, жуть.

А я тако скажу. Фігня то всьо. І ніц ся страшного не стало. Бо Йван на то і є, аби на крутій тачилі, смарт у "крабі" і не прив’єзаним коло пандуса, чи де там. Бо то тако. Йван ся звідки тамо взяв? Зо Кремля? Нє. Йван патрійот. Зо Єлісєйського дворця? Ага, зари. А шо, може з Вестмінстера? Бун, канєшно, але й там єго не було. Він навіть не з Маріїнського дворця, хоча, чого гріха таїти, як у нас так підуть далі діла, то всьо навіть дуже може буть.

А звідки Йван? Правильно. З Кам’янки. А то де? Ну точно не коло Єлісейського дворця, хоча цілком може бути, шо там крадені коло дворця лісопети є і не єден, а зо надцять. Ну то, якшо Йван із Кам’янки, то де ви там виділи "зебру", пандус і когось прив’єзаного, окрім Сірка коло буди, чи бичка на оборі? То шо ви від чоловіка хочете, аби він вам тут там не стань, а тут не сядь? Він си їде і стає, як у себе вдома. А там він може ставати, хоч посеред дороги, якшо її знайде, хоч на толоці, хоч у сусіда в курудзах, або й заганяти тачилу прямо жінці до дивана. І постійно, тобто всігда, бути не прив’єзаним або відв’єзаним, бо він не Сірко на оборі. І там єму можна всьо. А тут придумали собі якість педеер. Та то вам тут педеер, а не йому там. А то шо тут ше й розвелося всяких, шо клацають на всі боки фотіками, то то просто якась біда страшна. Проїзду порєдним Йванам не дають.

І вопши. Власть імуща в нас звідки? Правильно. Від народу. Бо вся власть від народу, окрім тої, шо від Бога, але Бог на нашій власті відпочивав після Різдва і Великодня. А народ у нас хто? Тоже правильно. Рагулі і жлоби. Ну, тіпа, "євробляхер" на дереві або в канаві – трохи помнєтий, наркоман за рульом, в якого один глаз – на Кавказ, а другий – на Альпи, кум їде від кума, шо перегнав первак із куба і, канєшно ж, "кума, ти жива?" Тут, як кажуть москалі, "какой поп, таков приход".

Так шо не обіжайте мені війта Йвана. Подумаєш, дєцкі шалості собі дозволив на "зебрі" не прив’єзаний. Але ж не на "євроблясі" п’яний на дереві з "кума, ти жива". Нє? Ну то, як видите, наша власть в свойому развітії значно випереджає наш народ. Так шо народу ше є куди тягнутися, аби теж бути на "зебрі" не прив’єзаному зо смартфоном у "крабі". Там всьо ж таки комфортніше, ніж бухим в канаві.

***



Дєло Ростіка Білика, дохтура економіки і почті прохвесора, який, як добрий самаритянин, задовольняв скудні матеріальні потрєбності студентів на виборах 2015 року, виділяючи їм із своїх кровних сбєрєжєній жалованіє за "птічку" в бюлетені, прийняло зненацька круто сюжетний поворот.

Шото таке діло нібито може бути, що дєло Ростіка будуть розглядати до скончанія віку, бо то прокурор слабий, то суддя простиг, то Ростік поносють, а то адвокати на пляжі перегрілися, а свідки, то ті чудні товарісчі взагалі десь городами бігають одними, а поліція ловить їх совершенно протилежними – он там за річкою. Так шо гучне дєло тріщить по самій промєжності і от-от його почнуть розглядати з нуля, тобто з питання судді до Ростіка: "А ви хто і шо собствєнно тут робите і якої мами сюди приперлися?" На шо дохтур Ростік резонно зауважить: "Та то я тут мимо проходив, дивлюся, файні люди сидять, то думаю, дай зайду". Ну а далі вже й адвокати підтягнуться, а з ними і прокурори знову заболіють, а судді запоносють, а Ростік мимо пройде, а свідки – городами, а поліція – толоками. Опшим, діла твої Господи. Судєбні.

Но тут таке діло, шо раз правонарушеніє є, то правосудіє має звершитися. Кров із носу і слина з писка. А раз діло таке судєбне, то і засідати мусють до самого побєдного кінця. А коли і де той побєдний кінець? А тут діло таке. Тож судєбний процес. А процес – це процес. Мутна штука.
То як воно може бути? А якось таково. 2070-й рік. Де прокурор? Та то такеє діло, ваша честь. Вчора того. Царство небесне. Хай з Богом спочиває. А де товой, як його? Адвокат. Так то такеє діло, ваше честь. Недомагають. Мали принести, але вони того. Опшим, не ходють. О Боже. А свідки де? Де де? Нині свєто велике. А вони люди приклонних годов. Пішли до церкви. А поліція їх мала ж привести. Та тоті, шо мали привести, то вже всі на пенсії. А то шо за дідо з патичком у коридорі сидють? Як шо за дідо? Та то ж подсудімий Ростислав Романович Білик. Та ти шо? Та то отой дохтур, прохвесор економіки, бивший проректор, бивший в.о. міністра образованія, трижди кавалєр ордєна "За заслуги", акадємік, депутат штирнадцяти созивов горсовєту? Ага. Отойво він самий. І шо він тут робить? Так, кажу вам, він подсудімий. Ай, вибач. Фезам давно не пив. Так і шо нам із ним робити? Як шо? Судити. Так ти ж сам казав, що прокурор тово. І адвокат почті тово, і свідки майже тово. То то виходить, що один подсудімий ше гого? Ну да.. І шо з ним робити? Та тово. Судити. А най його.. Перерив. До 2071 року.

Йшов новий 2071-й рік. Черговий рік торжества в Україні демократії і правосудія. "Дура лекс, зед лекс. Аб віздіхали", - буркнув академік Ростік Білик і, помахавши костуром в бік чєловєка в мантії, покинув залу суду.
Феніта ля епідерсія, сказав би Вася Пекінес на товово всьо, але єго вже тоди не було, як і мене і ше купи всяких.

***



"В кольхозі здохли свині – журналісти винні". Сей мудрий вислів, шо крайній завжди не той, хто десь вср…ся, провтикав, виявився довбнем, або хотів слави, а вийшов Геростратом, а той, хто про нього показав, розказав, або написав, не дурний придумав. Може ше й за царя і звучав він так: "У пана здохли свині, а писар псякрев винні". Так шо таке.

Но люди ж наші ше ні від панів, ні від большевиків із їх кольхозами далеко не втекли. Можна навіть так сказати, що і далеко не втекли і дуже близько стояли. А як близько стояли, а далеко не втекли, то і мелють то саме. От приміром. Вася-узурпатор абідєлся шибко, що "плюси" наш європейський, модерновий маленький Паріж в день города показали не як культурну столицю Європи, яку підмітали трояндами, а пшикали "гвоздиками" і "тройним", а як якусь орду, що при вигляді банального вафельного торта нагадувала мого молодшого пса у боротьбі за жізнєнне пространство і халявну хавку.



Ну, в принципі даний факт імєв мєсто бути. Но Вася абідєлся. Тіпа, не то журналіст показав. Бо тисячі чернівчан ходили Кобилянською, бродили Святою Марією, відгрібали Філармонією, зажигали Тралкою і вдихали високе іскуство в їдко зеленому балахоні на Соборці, а тута якийсь торт, який жерли то всього якихось сто істот. Воно і понятно. Бо жерти могло і не сто. А всього десять. Тоді би вони там просто попадали і захрюкали. А могли жерти не сто, а тисячу чи десять тисяч і тоді би більшому кровопролітію бути. Но, на щастя, було, як було – і не захрюкали, і мордофізії вціліли. І тут би Васі такому ділу радуватися, а він абідєлся. Бо шо Тудан? Тудан же не режісьор і не автор сказок Славцьо Богослов. Він шо видів то і показав.

А хочеш не ту картінку, то маєш креатівних менеджерів Тоню, Бодю. Володьку, то хай ідеї рожають. Приміром. Стоїть торт. Простий вафельний. А на нім корона цісарська. А на ній орел шоколаду білого зо три кіло. А поверх того патрєт Франца-Йосифа в глазурі. А довкола гламур. Крісла барочні, столики чайні з крученими ніжками з позолотою, прибори срібні (приковані до столів), блюдця сервізів баварських, чашечки наборів лімозьких, цукерниці бронзові віденські посрібнені, тарелі англійські, баришні у кринолінах, мужчини у фраках з циліндрами, скрипки пілікають. Ах, мадам, а подайте мені, бітте, ту серветочку шовкову з вензелем імператорським… Ах, прошу пана. Прошу.. Та тут не то шо ТСН би охринів, а й БіБіСі, і CNN. І навіть Раша Тудей не знала би шо брехати.
Ну і всьо інше було би трохи інакше. Бринзю і будз продавали би у файних білих фартушках, а не в засмальцьованих нагрудниках, настоянки і наливки були би не замішані на дешевій водярі, а справді перегнані з меду, ягід і фруктів. Мехові тапочки були би гуцульськими, а не турецькими, а дитячі іграшки українськими народними, а не уйгурсько-харбінськими.

Но. Народ. Ви вірите, шо якби то всьо було саме так, а не так, як було, то очільником серед отих барочних кручених ніжок, сервізів баварських і бронзи віденської походжав би Вася?

Так шо, як то кажуть, маємо, шо маємо. Жізнь така штука, що в ній случайностей не буває, а як бувають, то всі ті случайності є закономірностями.
І вопсчє, на місці Васі-узурпатора я би так своїм елєкторатом не розкидувався на всі боки. Видиш, сто людей. Якихось сто людей. Та то золотий запас нинішньої городскої власті. Так би мовити, гвардія.

Чи може ті, кого Вася видів на Кобилянської, візьмуть по 200 гриваків, аби знову завести пацанів до кормушки? Так шо, пацани, замовляйте тортів побільше і приманюйте. Приманюйте. Чим більше тортів, більше халяви, більше вирячені очі, чим більше хапають у дві руки і ще за пазуху, тим більше там засічете свого елєкторату.

Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram