Де той Крим, вуйку, махінатори-декомунізатори і гендель на біді. Блог Мостіпаки

Шкандаль на фіранці клюбу в Сторожинці, як сини антикомуністичних голів колгоспів борються з духами померлих та біда, що підкрадається не одна, але може принести вигоду. Про це далі…
***


Шкандаль страшний на цім тижні потряс Буковину, а з нею і всю Україну. Від того шкандалю навіть головний митар Салагор і головний "Дєдушка" Олександ Георгійович із їх, хто кому зять і сват, принишкли, як миші під віником. Бо шкандаль то стався не простий, а політичний.

На сцені клюбу в Сторожинці на великій фіранці виявили "Шось". То "Шось" було таке страшне, що затряслися основи нашої національної безпеки і оборони. В діло мусила втрутитися сама СБУ і врятувати неньку від ідеологічних диверсантів. Та якби мені перед тим хтось сказав, що то "Шось" на сцені на фіранці є картою України без Криму, то я би ще три дні думав, а штири дні то розглядав, аби побачити. І не побачив би. А хтось пильний таки розгледів диверсію і підняв ґвалт на весь світ.

І тепер бідного вуйка, який намалював "Шось" потягнуть до цугундера, аби він пояснював слідчому СБУ, що то таке під тим "Шось" висить. Чи та булька на тому "Шось" унизу – то Крим чи не Крим? Коли вуйко скаже: "Крим, Крим, два Крима, пане начальнику!", то тоді хитрий слідчий, якщо файно вчив географію у школі, візьме бідного вуйка "на живця" і запитає: "Якщо то Крим, то де тоді, вуйко твоєму татові, Ізмаїльський повіт? А якщо то Ізмаїльський повіт, то що ж ти, скотиняко така, з Кримом зробив?". І всьо. Кримінал готовий. Вуйко-самописець за "Шось", де невідомо куди поділилися чи то Крим, чи Ізмаїльський повіт, отримає статтю "за посягання", щиро розкається, тричі заспіває "Ще не вмерла…", скаже, за підказкою адвоката, що то "Шось", то взагалі не карта, а чистої води абстракціонізм під назвою "Кривий жовтий овал із булькою" і ділу кінець. І всі при ділі були: одні "розоблачили", інші "рознесли", а треті захистили від "посягань". Лише подумалося, що нічого нового і не сталося. Хіба що додався "політичний" антураж для значимості процесу. І пригадався епізод із вічної класики – оповідання Антона Чехова "Зловмисник":

— Денис Григорьев! — начинает следователь. — Подойди поближе и отвечай на мои вопросы. Седьмого числа сего июля железнодорожный сторож Иван Семенов Акинфов, проходя утром по линии, на 141-й версте, застал тебя за отвинчиванием гайки, коей рельсы прикрепляются к шпалам. Вот она, эта гайка!.. С каковою гайкой он и задержал тебя. Так ли это было?
— Чаво?
— Так ли всё это было, как объясняет Акинфов?
— Знамо, было.
— Хорошо; ну, а для чего ты отвинчивал гайку?
— Чаво?
— Ты это свое "чаво" брось, а отвечай на вопрос! Для чего ты отвинчивал гайку?
— Коли б не нужна была, не отвинчивал бы, — хрипит Денис, косясь на потолок.
— Для чего же тебе понадобилась эта гайка?
— Гайка-то? Мы из гаек грузила делаем...
— Кто это — мы?
— Мы, народ... Климовские мужики, то есть.
— Послушай, братец, не прикидывайся ты мне идиотом, а говори толком. Нечего тут про грузила врать!
— Отродясь не врал, а тут вру... ,— бормочет Денис, мигая глазами. — Да нешто, ваше благородие, можно без грузила? Ежели ты живца или выполозка на крючок сажаешь, то нешто он пойдет ко дну без грузила?
Що не кажіть, а таки схоже на історію з отим "Шось" на фіранці на сцені клюбу в Сторожинці: "Де Крим, вуйку?" "Чаво, пане?"
***


Якщо хочете щось файно вкрасти і при цьому виглядати не крадієм, а святим великомучеником, то руками крадіть, а писком голосно репетуйте різні небилиці. Типу: "Тримайте злодія!", "Слава нації!", "Ганьба ворогам!", "Геть корупцію!", "Захистимо простих людей!".

Не вірите? А ви спробуйте і все вдасться. Дуже практична, дієва і матеріально вигідна річ. Особливо, коли довкола лохи, лошари і лошиці, а також любителі халяви, пофігісти і хатоскрайники. За такого соціального зрізу можна вершити будь-які діла і при цьому виглядати не лише борцем із режимом, але й цілком порядною людиною з блаженною фізіономією і навіть газдою міським, який спер купу різного майна, але так і не дав йому ради.

От чим займалися наші депутати на сесії 25 січня. Як чим, скажете ви, боролися за декомунізацію. Після того, як їх освятив піп і закликав до каяття, прощення, любові до Бога і до ближнього, вони захотіли зняти дошку давно померлого журналіста Володимира Пелеха. Видно, вроджене бісівство, тяжкий спадок атеїстично-босяцького дитинства і прагнення дрібної пакості перевершили махання кадилом, віник зі святою водою, хресне знамення і навіть спів гімну з притиснутими до грудей долоньками рук, які, як відомо, ніколи і нічого не крали.

Сорочки на грудях найбільше рвали такі відомі декомунізатори, як син колишнього голови колгоспу Бодя Ковалюк, курсант совєцького воєнного училища Вася Продан та син директора авіакомпанії Андрюша Ілюк. Всьо то діти антикомуністів і політв’язнів, сарак, страждальців, дисидентів і борців із совєцьким режимом, які з тюрем і таборів не вилазили, а між тим якось на етапах, на нарах, у тундрах і тайзі, на пересилці і в товарняках, на лісоповалах і в уранових копальнях породили таких файних, порядних і заслужених синів, що нині повсідалися у нашій міськраді.

Якось ту дошку старим журналістам, які знали Володимира Пелеха, вдалося у цих синів кадрових антикомуністів, а також у їм подібних, відбити.
Та на черзі, думаю, нові декомунізаційні спектаклі: цитування Василем Сафроновичем на пам’ять творів українського радянського письменника Миколи Бурбака, який помер ще до падіння Союзу, та колупання у біографії голови Чернівецького міськвиконкому кінця 90-х років Павла Каспрука.
З чого би це, запитаєте ви, і навіщо? Ну, по-перше, зі звичайнісіньких заздрощів. Всі знаємо, що всі ми – родом із дитинства. І часто наше не дуже вдале дитинство - його комплекси, образи, не дають нам спокійно жити, тягнуть назад, гризуть і змушують заздрити тим, у кого, на нашу думку, дитинство було кращим і безтурботнішим. Так от. Хтось із декомунізаторів, а то й так по писку видно, хто саме, дуже заздрить усім Бурбакам, Каспрукам і Пелехам, що в нього не було такого файного діда чи тата-комуніста, а якщо і був, то не такий, бо книжок не писав і містом не керував.

А по-друге, чергова боротьба з фантомами (наразі з давно померлими людьми) дає можливість добре замаскувати і прикрити цілком матеріальні діяння з розхапування та розгрібання міської землі і майна, аби воно не дісталося внукам і дітям колишніх комуністів, а опинилося за безцінь у справжніх народних руках: нашвидкуруч створених об’єднаннях соціально незахищених, пільговиків, сиріт, бездомних і малоімущих. Тобто, всіх тих, хто викликає співчуття, бажання допомогти і просто поблажливе ставлення типу "а най мають, бо вони такі нещасні". І ніхто із вас так ніколи і не здогадається, поглинений буденністю, турботами і роботами, що за всім оцим виглядає хитра пика "схемщика" із міськради.

Бо поки вам впарюють про дошку померлого десять років тому журналіста Володимира Пелеха, про радянські твори давно навічно спочилого Миколи Бурбака і те, що Павло Каспрук, який відійшов у вічність майже 30 років тому, був комуністом, то ви обмацуйте свої кишені і оглядайтеся довкола.
Адже під ці "пісні" давно минулих днів, які так голосно. нахабно і впевнено навчилися співати Ковалюк, Ілюк, Бешлей, Продан, Моклович та інші, під вашими вікнами несподівано виростатимуть багатоповерхівки для багатодітних, де багатодітні отримають одну однокімнатну кутову квартиру, медичні центри для сиріт і ветеранів, куди ні сироти, ні ветерани не ходитимуть, дитячі центри, де продаватимуть шлакоблоки, спортивні комплекси, де торгуватимуть штучним трикотажем і штучними шубами і навіть центри захисту самотніх бездомних котів, де торгуватимуть собачим кормом і екзотичними вазонами та дорогими попугаями у їх кроні. І все це для вас, дорогі чернівчани. Без сплати податків у казну, без конкурсів – просто на халяву. Але халяву вже не для вас, а для них. Для "схемщиків" від міськради. Під акомпанемент пісень про тата Каспрука, діда Бурбака, вуйка Фищука, цьоцю Федорука і бабу Яценюка.

Не вірите? А ви уважно перечитайте і передивіться рішення сесії міськради, які ухвалювалися ввечері 25 січня. Вже після того, як закінчився трагіфарс із дошкою журналіста Пелеха, а "схемщики" файно попоїли, попили і "під кавусю" звірили "схеми". А ще краще, трохи зачекайте і переконаєтеся, як ці рішення будуть матеріалізуватися. У квартиру для багатодітних – одну на тисячу проданих. Та у медичний центр для ветеранів – без ветеранів.

****
Та що там наша місцева біда. То так собі – дрібна біда. Як дрібна воша, що залізла до великого кожуха і змушує десь там, вряди-годи, почухати то спину, то груди.

Он рейтинги виборчі днями оприлюднили партій наших різних, які до парламенту пертися будуть. То таки біда. Ви ж дивіться, яка краса: Юля. Пєтя, Вадік Рабінович. Володя Зеленський, Юра Бойко, Олег Валерійович Ляшко. То я не знав, що робити. Далі спохватився і нумо шукати графік руху автобусів на Сучаву. Думаю, встигну. Нарив, а потім згадав, що вибори ще через рік. Тобто, що ще так-сяк жити можна.

Ну а потім вже сів роздумувати. І таки знайшов у тому щось файне для нас. Принаймні, якщо то так і станеться і ті рейтинги справжні, а не на коліні написані, то ж тоді вже ніхто, ніколи. ніде і навіки вічні не зможе сказати, що українці – антисеміти. Семіти, ще й які семіти. Навіть Сірожа Лавров вже не збреше про хохлів-антисемітів, бо ж цифри – річ уперта.

А ще ж і спільноти різні там нетрадиційні, але мультитерпимі і супертолерантні, в тих рейтингах простежуються.

І з гендером теж ніби все в рейтингах у порядку. Принаймні, назовні воно ніби гендер, а всередині.. Та Бог його знає.
Так що реноме наше міжнародне ми таки файно зможемо тими виборами підправити. І може під такий виборчий мультикультурно-толерантний феномен, яким українці здивують світ, нам навіть на черговий мільярд скинуться, а то й на два. І ще парочку гранатометів.

А до Сучави ще встигнемо. Тут рукою подати. Головне, аби тисняви не було. Для цього таки треба встигнути здати за перше півріччя пункти пропуску в Дяківцях і Красноїльську. Як і планували.