Незрівнянний світ Назарієвої краси. Блог Юлії Пацаранюк

Початок липня 1995 року. Мені щойно виповнилося 15. Пам’ять підкидає картинку: лежу в ліжку хвора, дивлюся по телевізору похорон Назарія Яремчука…Мама час від часу також перериває домашні клопоти й заходить до кімнати, сумно зітхає. Коли показують синів Назарія, мені хочеться плакати. Мабуть, тому що співчуваю їм. Це Україна втратила визначного співака, а вони — тата, який більше ніколи не усміхнеться їм своєю красивенною усмішкою. А йому в листопаді мало б виповнитися лише 44…

Серпень 2024 року. Мені нещодавно виповнилося 44. Я сиджу в кінотеатрі на показі фільму "Яремчук: Незрівнянний світ краси". На екрані — кадри з похорону Назарія, і я знову плачу, тільки зараз уже відчуваючи біль втрати. Я розумію, кого тоді не стало в України. Скільки всього для неї він міг би ще зробити, як би зараз і кому він проспівав оте: "Гей ви, козаченьки! Вітер в чистім полі…Научіть нащадків так любити волю…".



З екрана розповідають про Назарія, його знайомство з Івасюком, дует із Зінкевичем, співпрацю зі Злотником, Демиденком…Його колеги зі "Смерічки" захоплено пригадують, яким він був: щирим гуцулом, самобутнім артистом, вірним українцем, відданим своєму народові і до останньої хвилини залюбленим в українську пісню…

Пригадую програму "Даруємо пісню", де половину привітальних пісень становили замовлення на Яремчука. Жодне весілля не обходилося без танцю під його "Родину". Він справді був народним артистом, за яким його народ сумує й досі. І, знаєте, я неймовірно радію з того, що зараз у прокаті з’являються такі фільми, що на сцені театру ставлять вистави про велетів українськості, як-от "Червона рута" (авторка – Наталка Ворожбит, режисер – Максим Голенко). Її поставили у Львові, у Національному драматичному театрі імені Марії Заньковецької. Усі прем’єрні покази – аншлагові. Мені пощастило подивитися цю неймовірну постановку, і в одній зі сцен там також є Назарій Яремчук, який співає всесвітньовідому "Червону руту".

Відрадно, що такі заходи відвідує молодь, що вона співає "Стожари". Приємно, що авторами таких фільмів стає молодь: продюсерові фільму "Яремчук: Незрівнянний світ краси" Максимові Сердюку – немає й 30, режисерові Артемові Григоряну – 31 рік.

Прочитавши кілька рецензій на фільм і його публічних обговорень, погодилася, що бракувало в кадрі синів Назарія Яремчука, коментарів Василя Зінкевича, який у щирій жалобі ніс труну зі своїм співочим побратимом. Можемо лише здогадуватися, чому вони відмовилися брати участь у знімальному процесі. Але, як сказав в одному з інтерв’ю Максим Сердюк: "Ми просто відмовилися від "жовтухи", бо всі женуться за сенсацією, а ми — якраз навпаки…У ньому (Назарієві Яремчуку – авт.) просто немає негативу, за який ми так любимо чіплятися…Ну от людина така. Просто така щира, яскрава, світла людина. І в тому часі, у якому ми живемо, хочеться дивитися про таке. І дивитися хочеться на красу, бо потворного навколо і так багато".

Тож хто ще не переглянув цієї стрічки, знайдіть час, адже Буковина так любила свого Назарія і їй так бракує його щирої усмішки сьогодні…

Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram