Не спортивно, скажуть альпіністи! Так, але в такий спосіб помилуватися казковими краєвидами мають змогу всі: і літні, і діти, і навіть люди з інвалідністю, бо на вершині облаштований прекрасний оглядовий майданчик! "Інклюзивність навіть у горах — це ж розкішно!" — подумала я, пригадуючи деякі чернівецькі з’їзди з тротуарів і входи до деяких магазинів нашого міста.
Візитівкою Високих Татр є озеро Морське Око. Розташоване воно на висоті 1395 м. Мріяла там побувати, бо світлини блакитно-зеленого водного плеса на тлі неймовірної панорами, які літають мережею, не давали мені спокою.
І ось на світанку ми вже на вході в Татранський національний парк. Туристичний збір — 10 злотих. Біля входу — велика стоянка, автомобілі на яку вже не приймають, бо місць немає. Між іншим, щоб авто зачекало, поки ти ходиш горами, треба заплатити 75 злотих. Таких стоянок, до речі, є кілька на під’їзді. У вихідні вони здебільшого заповнені. Щоб придбати квиток на вхід у парк, довелося постояти в черзі. Туристи чемно ознайомлюються з правилами поведінки в парку. Не смітити, рослин не рвати, грибів не збирати, наметів не розкладати, багаття не розпалювати, від прокладених маршрутів не відступати, у гірських озерах не купатися…І ще з десяток не… Що ж, подумалося, жорсткі правила, але невже їх усі дотримуються?..
Дорога до Морського Ока, так-так, саме дорога — асфальтована, з лавками на узбіччі для відпочинку, з біотуалетами й облаштованими джерелами — вісім кілометрів. Можна обрати — йти пішки, милуючись краєвидами, чи їхати на бричках, у які запряжені по двоє коней. Вартість з одного — 100 злотих в один бік. Ми обрали долати маршрут пішки (до речі, його успішно проходять і пенсіонери, і діти, і мами з візочками). Хто хоче зрізати шлях, має таку можливість: лісом і гірськими заростями прокладено доріжки. Вони вимощені каменем, зі зручним поруччям, на яке можна опиратися, набираючи висоту. С — сервіс!
Морське Око, до якого ми дійшли за дві з половиною години, виправдало мої очікування. Але вразило не лише воно! Людей на його берегах — як на Кобилянської в неділю! А сміття немає! Ні тобі пакета, ні пластянки. Ніхто не купається, хоч спека (розповідали мені випадок, що якось купання в озері вартувало одному відчайдуху 100 євро штрафу на місці). І навіть розмовляють усі якось у пів тону, щоб не порушувати атмосфери.
Одразу пригадалися шкільні походи в гори. Намети, які можна розкласти де завгодно, багаття, яке можна розпалити, пісні під гітару, які лунають із сусіднього наметового табору пів ночі…Карпати — то наші гори, рідні, там навіть пахне по-іншому. Тільки-от трохи більше б сервісу й трохи менше сміття. Трохи більше б самосвідомості наших туристів і відповідальності за унікальний дар природи, який має наша країна, і трохи менше споживацтва. Туристичний збір у наш національний природний парк теж є (80 грн для дорослого, між іншим), і заборони на перебування теж там прописано, але, як кажуть, є одне "але"… А могли б трохи облаштувати все й заробляти на горах ще більше! Тільки ж щоб не нищити, не засмічувати, а коштів не роз...трачати на казна-що…
"То є мої гори! Я тут ґазда!" Ця легендарна фраза з фільму "Довбуш" багатьом запала в серце. Тільки-от справжніх ґаздів у горах, які мають про них дбати, а не тільки з них користати, мало. Мабуть, дехто розуміє цю фразу занадто буквально…
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
