Минулого року з українцями сталася війна, яка багатьом із нас перевернула життя, зруйнувала бізнес, змінила звички. Робить це і досі, бо, на жаль, триває. Отож перед буковинцями і не тільки вона поставила вибір – святкувати Новорічні свята чи все ж таки відзначати?

Наприкінці грудня точилися дискусії щодо того, встановлювати чи не встановлювати ялинки в обласних центрах й столиці. Одні висловлювали аргумент, що це потрібно насамперед дітям, бо їхній психологічний стан бажає бути кращим, тож треба якось їм покращити настрій. Інші переконували, що ялинки потрібні, аби засвідчити (насамперед ворогові) свою незламність. Мовляв, святу бути, і ракетами нас не злякати. Частина ж населення висловилася категорично проти святкових локацій, на які щорічно витрачають чимало бюджетних коштів. У країні війна, тож гроші варто спрямовувати на захист держави, а не на розваги. До того ж такі місця – це мимовільне скупчення населення, а у воєнний час це небезпечно.

Чернівці були майже одностайні в тому, що ялинки на Соборній площі не треба. А от у Києві ялинку таки встановили на Софійській площі. Не таку високу і яскраву, як щороку до війни. Але символічну – з синьо-жовтими гірляндами, що живляться від генератора, і білими голубами, які символізують мир. І, до речі, оця головна ялинка України потрапила до п'ятірки найкращих ялинок світу за рейтингом BBC News. Знаково, важливо, бо Україна вкотре на вустах світу, попри суперечки між користувачами соцмереж.

У новорічну ніч після промови президента небо над Чернівцями зазвичай світиться святковими феєрверками, гримить їхніми залпами. А цього року, вийшовши на терасу, з якої відкривається вид на місто, я завмерла від подиву: темно-темно, бо без вуличного освітлення, і тихо-тихо. І хочеться вірити, що тиші цієї чернівчани дотримувалися не тільки через передбачене за її порушення покарання, а й по совісті, усвідомлено.

У вихідні більшість православних відзначатиме Різдво Христове і ще низку релігійних свят. І знову порушується питання щодо доречності масових колядувань, інших традиційних дійств. Про фестиваль Маланок, який був родзинкою Буковини й Чернівців, звісно не йдеться: його однозначно не буде. А от щодо колядок, знову ж таки, одні вважають, що не до співів, бо Буковина щотижня проводжає в останню путь своїх героїв, які полягли за незалежність України. Інші ж переконують, що колядки – це не прості пісні, а величальні, які укріплюють віру в Бога і його заступництво. Отож колядувати чи ні, святкувати чи відзначати – це особиста справа кожного. І кожен із нас вчинить так, як дозволить йому сумління.

Переконана в одному: оцю особливу різдвяну пору треба провести без гучних застіль, а творячи добрі справи. Поділитися їжею з тими, хто її потребує, допомогти дітям, позбавленим батьківського тепла, самотнім літнім людям, нашим воїнам, які в промерзлих окопах. Ну і, звісно, непохитною має бути наша віра в перемогу – добра над злом, правди над кривдою – уособленням чого і є величне свято Різдва Христового!