Веселитися українці люблять!

Ми успішно подолали наш "український рамадан – від Романа до Йордана". Святкували по-новому: колядували без тотального карантину, щедрували в локдауні. Але звичаїв дотримувалися, бо як без них.

Наш народ має чимало традицій, які ведуть свій початок із давніх часів, деякі сягають язичництва. Дотримуватися їх чи ні – то справа особиста. Етнографи трактують обряди по-одному, церква веде роз’яснювальну роботу. А деякі під "традиціями" розуміють щось дуже своє. Ось наприклад, факт: посеред дороги переодягнені парубки зупинять машини і просять за проїзд у водіїв кошти, не пропускаючи. І при цьому не віншують, не щедрують, як то прийнято. Маланка, кажуть, традиції такі. Проїхавши зо шість "пропускних маланкових пунктів", можна в добрячу копійку влетіти. А ще пригадую, як в дитинстві злякалася, коли "перебрані" почали машину розгойдувати. Дорослим, може, й весело було, а ми, малі, ледь не розплакалися.

Інші увесь рік чекають на Водохреще, аби напитися свяченої води й зануритися в крижану водойму. Гарна традиція, спрямована зцілення душі і тіла. Хоча трохи не по собі стає, коли іноді під час таких занурень над водоймою лунає кріпке слівце. Воно, звісно, має переконати всіх навколо, що вода неймовірно холодна, а той, хто пірнув, таки герой.

Соцмережі цими днями рясніють знімками голих торсів, які долучилися до традицій. Пірнають в ополонки, домашні басейни, чани. У вишиванках, брендових купальниках, сімейних трусах…Дехто демонструє на відео, як занурюється на узбережжі, вітаючись: "Христос хрестився!" А у відповідь "оператор" вигукує: "В Індійському океані!"

Жарти, скажете ви. Так, мабуть...Веселитися українці люблять!