Чи то через паніку й коронавірус, чи від авітамінозу, а може, через магнітні бурі (у нас же все на них можна списати, навіть неремонтовані дороги чи немитий добу посуд) у мене розстрибався тиск. Загалом маю спадкову схильність до гіпертонії, але досі тиск був нормальним. Останніми ж днями легкі запаморочення почастішали, відчувалася загальна втома.
Одного дня на роботі геть кепсько стало, і хоч таблетки для зниження тиску в сумці носила вже, все ж вирішила спершу піти виміряти тиск. Редакція наша – в самому центрі міста, в оточенні щонайменше 5-6 аптек. Знаючи, що виміряти тиск можна абсолютно безкоштовно в кожній аптеці, пішла до найближчої. Там було чимало покупців, а чекати в черзі я не надто хотіла, чи то – могла.
Спустилася Головною нижче. Звернулася з тим самим проханням. Юна аптекарка мило усміхнулася і каже: "Звичайно, апарат там (вказала на стійку біля вікна – авт.). Поміряйте собі!" Я доки зняла верхній, доки приноровилася, почало злегка піднуджувати. Тільки обгорнула руку рукавом, почала накачувати повітря, апарат злісно запищав. Усе, подумала я… Кінець. Але одразу почула аптекарчине: "Ой, там сіла батарейка! Пробачте!"
Одягнулася я і пішла далі, трохи похитуючись, назад в офіс, шкодуючи себе. "Хоч би спитала, чи зі мною все гаразд", – подумки обурювалася я. – Поїду додому, приляжу, та й стане краще". Але підійшовши до чергової аптеки, вирішила ще раз випробувати долю. Зайшла. На лавці біля обладнаного для вимірювання тиску столика сиділи дві літні пані в масках. Я підійшла до віконця і звернулася зі своїм сьогоднішнім, уже традиційним проханням.
Працівниця аптеки глянула на мене і спитала: "Ви погано почуваєтеся?" Почувши це, пані миттю зірвалися з лавиці, даючи мені місце. Ми виміряли тиск. "Сто сімдесят на сто п'ятнадцять! Багатенько. Чи маєте ви препарати, які знижують тиск?" – спитала аптекарка. "Так", – відповіла я і назвала препарат. Довідавшись, що ми "сусіди", аптекарка попросила прийти виміряти тиск за пів години після того, як прийму пігулку. Я чемно виконала її прохання. Тиск знизився майже на 20 одиниць.
"Давайте, я викличу швидку, вам "укольчик" зроблять, і тис впаде", – лагідно промовила жінка. Я, звісно, відмовилася, бо ще з дитинства при згадці про "укольчики" мені одразу кращало. Тоді вона порекомендувала мені ще кілька препаратів, перепитала, як я почуваюся, і побажала доброго здоров’я. Я подякувала аптекарці і пішла, почуваючись краще й насправді, бо людська небайдужість і піклування – то неабиякі ліки. Про це варто пам’ятати завжди! А надто - сьогодні!
Юлія Пацаранюк
Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram
