Ось, що виявляється. Тим часом, доки в Україні киплять неабиякі (в масштабах печерських горбів) кризово-виборчі пристрасті, у світі стаються дивні зміни. Якщо придивитися, то можна помітити, що поза хутором "Україна" не все так ліберально-демократично-ринково, як пишеться в партійних програмах українських політичних холдингів. Наприклад, "хрестовий похід" проти міжнародного тероризму, розпочатий Дж. Бушем після 11 вересня 2001 року, схоже, зазнає тієї ж історичної долі, що й хрестові походи на Святу Землю ХІ-ХІІІ ст. Бо Усама Бен Ладена не впіймано, в Іраку – безкінечне кровопролиття, а Афганістан поступово повертається під владу Талібану. Мало того, заклики створити ісламський халіфат від Суматри до Марокко набувають нового звучання, бо цього разу йдуть не з Ірану чи Саудівської Аравії, а з поміркованої Індонезії (стотисячний мітинг у Джакарті).
На іншому кінці планети, в Арктиці, розгоряється суперечка за право володіти безмежними крижаними просторами довкола Північного полюса. Нещодавно Росія за допомогою спеціальних підводних апаратів встановила на дні океану в районі Північного полюса титановий російський триколірний прапор. Застовпила територію. Відразу ж сполошилися інші полярні країни – Канада, Данія, США, Норвегія – і теж висунули претензії на крижану пустелю. Може, з тієї "війни" і вийде пшик, але відчуйте масштаби! Крім того, якщо Росія таки накладе лапу на Північний полюс, де стрибатимуть із парашутами українські націонал-демократи напередодні чергової виборчої кампанії?
У самому ж західному світі, крім оскаженілої "толерантності" та знавіснілої "політкоректності", які довели суспільство до антиісламської істерії, фобії, параної та перманентної боротьби з тероризмом, з’явилися нові ідеологічні віяння. Виникає опозиція т. зв. "екологістам", які намагаються всю діяльність людини на планеті підпорядкувати вимогам екологічної безпеки. Світовим лідером екологістів є екс-віце-президент США Ел Гор. На вождя опонентів вибивається нинішній президент Чеської республіки Вацлав Клаус. Останній виступає за т. зв. "ринок без мети", тобто за вільну економічну і суспільну діяльність людини, не обмежену ні соціальними, як раніше, ні екологічними, як тепер, вимогами. У своїй книзі "Блакитна, а не зелена планета" Вацлав Клаус стверджує, що хибне тлумачення глобального потепління і, як наслідок боротьби з ним поява та розвиток ідеології "амбіційного екологізму" – це "одна з найбільших загроз світу і нормальному розвиткові людства". Ні, президент Чехії, як і всі нормальні люди, не проти екології як позитивної науки, не проти захисту довкілля і чистого середовища, він проти "екологізму" як атаки на свободи людини і ринкову економіку. Це найсерйозніший напад на вільний ринок за останні 150 років, переконаний пан Клаус, після впровадження в Німеччині, Австрії, а тепер й у майже цілому Євросоюзі т. зв. "соціальної ринкової економіки". Іншими словами, президент Чехії вбачає головні загрози для ринкової економіки та людських свобод у тому, що спочатку їй надали соціальних цілей, а тепер хочуть накинути екологічні обмеження.
І як усе це осягнути нашим українським виборчим мізкам, яких аж перегодовують цими самими соціальними цілями? Адже основні політичні учасники цього виборчого процесу свої кампанії будують якраз на змаганні у тому, хто пообіцяє вищу цифру соціальних виплат. До "амбіційного екологізму" наші не доросли, бо поки що не можуть осягнути найбанальнішу з банальних економічних істин: одна з головних загроз інфляції полягає в надзвичайно швидкому зростанні споживання, яке стимулюється збільшенням бюджетних виплат. А інфляція в Україні, за даними МВФ, – одна з найвищих серед країн із перехідною економікою.
Однак було би несправедливим стверджувати, що Україна політична – такий уже безнадійний планетарний хутір. Ні, ось з’їзди трьох провідних політичних сил відбулися в кращих традиціях західних політшоу, а один з великих (у прямому сенсі) коаліційних вождів навіть опанував прогресивну технологію читання тексту зі спеціального, видимого лише доповідачеві екрана. Подейкують, що таким екраном користуються лише два найбільші інтелектуали сучасної політики – Дж. Буш і оце наш.
