Найбільше олімпійських надій наприкінці минулого століття на Буковині пов’язували не з теперішнім символом крайового спорту Іваном Гешком, а із Євгенією Ставчанською. За рік до Олімпіади в Сіднеї вона, маючи в активі перемоги на європейській та світовій першостях, встановила юніорський рекорд Європи в приміщенні у потрійному стрибку і на рівні змагалася з бронзовою призеркою чемпіонату світу Оленою Говоровою. Тоді багато хто пророкував Євгенії "обкатку" на останніх Іграх століття та боротьбу за найвищі місця в олімпійських Афінах. Насправді це реалізував тоді, здавалося, менш перспективний, зате набагато впертіший і цілеспрямованіший Гешко. А "зірочку" Ставчанської "загасили" порушення режиму, конфлікти з тренером та травми. Послідував переїзд до Москви, спроба перекваліфікуватися у стрибунки з жердиною, операція... У 2004 році Євгенія відновила тренування. І через декілька місяців навіть посіла V місця на чемпіонаті та Кубку України на стометрівці з бар’єрами. Але ці успіхи залишилися поза увагою спортивної влади, і розчарована екс-олімпійська надія покинула спорт. "На вустах" її ім’я знову з’явилося, коли, за чутками, "відбила" у подруги чоловіка, за якого нещодавно вийшла заміж. З цієї пікантної історії і розпочалася наша розмова.Залицяльник виявився чоловіком знайомої
– Наш з Юрієм роман обговорюють і зараз, – розповідає Євгенія. – Річ у тому, що доля звела мене з хлопцем, який виявився колишнім чоловіком однієї зі знайомих, з якою ми колись тренувалися в одного тренера. Щоправда, я тоді не знала, хто була його дружина. А коли дізналася, наш роман зайшов надто далеко. Можу сказати одне – це життя. І невідомо кому з нас більше пощастило (сміється – авт.).
– Він часом не "допомагав" розлучитися зі спортом?
– Ні, навіть навпаки – він за те, щоби я продовжувала заняття спортом. Просто я відчула перевтому і вирішила взяти "відпустку".
– Тебе більше стомили навантаження чи травми?
– Головним було те, що я відчула себе непотрібною. У той час накопичилися і сімейні, і фінансові проблеми. А розв’язувати їх потрібно було самій. Крім тренера (Ірини Ячнюк – авт.), моїми справами ніхто не цікавився. Навіть після того, як я була п’ятою на Кубку і чемпіонаті України на стометрівці з бар’єрами, яку я пробігала швидше за майстрівський норматив. І це при тому, що я лише 5 місяців тренувалася після перебування у гіпсі...
Одна нога – 38 розміру, інша – 37-го
– Остання травма була дуже серйозною?
– У мене після операції одна нога 38 розміру, а друга – 37-го. Це тепер я можу іронізувати на цю тему, а тоді було зовсім не до сміху. Мені чистили сухожилля і спилювали кістовий наріст на п’яті. На самі обстеження перед операцією пішло понад тисяча доларів. Бо обстежувалася я у Москві, де, як українську спортсменку, "на шару" ніхто не хотів приймати – натякали, що треба змінити громадянство, тоді все буде гаразд. А я не захотіла взяти російське громадянство.
– Як ти опинилася в Москві?
– Відомий московський фахівець Антон Назаров (тепер – головний тренер зі стрибків у збірній Росії) декілька років стежив за моїми виступами і згодом, дізнавшись, що внаслідок непорозумінь з тренером я залишилася сама, запропонував спробувати продовжити кар’єру в Москві. "Золотих гір" він не обіцяв. Просто поселив мене в туркомплексі, влаштував у клуб ЦСКА, де мені платили стипендію, і почав готувати до наступних стартів. Взимку я була другою на чемпіонаті України з трьома стрибками на 6 м 42 см. А влітку на молодіжному чемпіонаті Росії полетіла на 6 м 58 см. Звісно, зміна техніки далася взнаки, але я швидко перебудувалася і повернулася на "свій" рівень.
Жила в одній кімнаті
з Оленою Ісінбаєвою
– Як тепер оцінюєш експеримент із стрибками з жердиною?
– Це дуже страшний експеримент для мене (сміється – авт.). Але було цікаво. А я люблю цікаві речі. Спершу я не могла зрозуміти, як можна ту жердину підняти, та ще й з нею бігати. Але коли я на тренуванні пробігла 60-метрівку з жердиною за 7,1 сек., сама була шокована. А за тиждень на чемпіонаті Москви на 60-метрівці вибігла з 7,30. Мені тренер навіть пропонував тоді стартувати на цій дистанції на чемпіонаті України. Але повернімося до жердини. Вперше я на тренуванні піднялася і просто сповзла по жердині. Потім передом перестрибнула. Але з часом все-таки навчилася нормально стрибати. Навіть виграла чемпіонат Москви. Щоправда, коли не було фахівців цієї справи. За свою кар’єру "стрибунки з жердиною" зламала три жердини. Чемпіонка світу Світлана Феофанова пропонувала взяти у неї "списані". До речі, про чемпіонок – колись мала нагоду жити в одній кімнаті у Швейцарії з Оленою Ісінбаєвою (тепер – чемпіонка і рекордсменка світу – авт.).
У мріях – дитина
і фітнес-клуб
– Тепер зовсім не підтримуєш форму?
– Я понад рік не тренуюся. Але не виключаю, що ще повернуся у спорт. Наприклад, після народження дитини, бо в таких випадках, кажуть, відкривається друге дихання (сміється – авт.). Я вже відчула певні позитивні зміни навколо спорту, тому й почала частіше замислюватися над перспективою повернення.
– Чим ще плануєш зайнятися найближчим часом?
– Хочу відкрити фітнес-клуб в районі бульвару Героїв Сталінграда. Причому хотіла би, щоби він був за формою елітним, але водночас доступним і привабливим для більшості людей, особливо для молоді. Тому що зараз, на жаль, стає моднішим ходити по барах і дискотеках, пити і курити, ніж займатися собою і своїм здоров’ям. Міська влада ніби не проти, але поки що розгляд справи трохи затягнувся...
– Чоловік – не спортсмен?
– Серйозно спортом він не займався. Юрій – звичайний хлопець зі звичайним хобі – автомобільний тюнінг. Наразі це захоплення його годує.
– А ти автомобілями захоплюєшся?
– Все життя! І дуже тішилася, коли ще в юніорському віці за серію стартів заробила гроші і з допомогою батьків придбала першу свою машину – "Опель Астра". Тепер у мене скромні "Жигулі 2107". Зате тюнінг – супер (сміється – авт.).
