Хочу розповісти про свою незвичайну долю. Мені зараз 68 років, а я живу і хочу жити. Усім цікаво дізнатися, як склалася доля двох різних за національністю людей. А ось так: росіянка і українець виростили і виховали двох дітей – Оксану і Андрія. Оксана закінчила у Санкт-Петербурзі інститут, вийшла заміж і виховує доньку. Андрій закінчив залізничний технікум, працює, виховує сина.
Я називаю своє життя незвичайним, тому що я, моя родина і мої діти – щасливі. Запитаєте, у чому полягає наше щастя? Відповідаю. З перших днів подружнього життя ми обоє пішли вчитися: дружина – до інституту, я – до технікуму. Після навчання – працювали і виховували дітей. Працювали ми не на себе, як прийнято нині казати, а за повною програмою і "за того хлопця". За це все ми на старості маємо подяку від дітей і рідних.
Наприклад, на 70-річчя моєї дружини Тетяни, яке вона святкуватиме 12 вересня, приїджають із Нижнього Новгорода старша сестра з доньками, із Санкт-Петербурга – донька Оксана. І у цьому – незвичайність мого життя.
7-09-2006, 21:39
0
2 171