
Отже, ми йшли полем й гомоніли, як раптом насунули хмари, й дощ сипонув, немов з відра. Заховатися було ніде – до найближчої хати не менше трьох кілометрів. Коли дісталися до села, Василь Іванович рішуче попрямував до першого ж будинку. Двері відчинила середнього віку жінка й, глянувши на нас, сплеснула руками:
– Василю Івановичу, де це ви так намокли!
Я був вельми вражений і подивований тим, що господиня знає Балацького. Пізніше я неодноразово пересвідчувався у тому, як багато у нього знайомих. Бо він легко сходився з людьми, не важливо, чи вони були секретарями обкомів і райкомів, чи механізаторами, чи будівельниками.
Народився В. І. Балацький у бідній селянській родині на Заставнівщині. Ще юнаком потрапив до школи ФЗН (фабрично-заводського навчання), після якої працював на шахтах Донбасу, де й захопився фотосправою. Пізніше повернувся додому й став фотокореспондентом газети "Молодий буковинець", віддавши їй понад тридцять років свого життя. Саме завдяки йому на шпальтах нашого видання вперше з’явилися фотознімки таких відомих буковинців, як Іван Миколайчук, Василь Зінкевич, Назарій Яремчук, Володимир Івасюк, Микола Мозговий, Софія Ротару, Іван Бобул… А ще, з якого б відрядження не приїжджав Василь Іванович, завжди привозив добрий стосик фотографій. Було з чого вибрати найкращий знімок. Завжди дбав про сім’ю, дуже любив дружину Антоніну, дочку Наталку, гордився здібностями сина Юрка. Василь Іванович власноручно виростив на дачі сад, висадив багато дерев і в дворі біля багатоквартирного будинку, де мешкав. До останніх днів свого життя він не розлучався зі стареньким "Зенітом".
Не зайде більше Василь Іванович до редакції. Але залишилися в редакційному архіві сотні його фотографій, які й досі нас виручають у газетні будні. І це найкраща пам’ять про незабутнього Василя Балацького.
Колектив редакції газети "Молодий буковинець" глибоко сумує з приводу передчасної смерті колишнього багатолітнього фотокореспондента газети Василя Балацького і висловлює щире співчуття рідним і близьким покійного.