Дурман цвіте лише уночі, а балконні квіти прикрашають ратушу

Колись знайомий, поспостерігавши, як працюють у Годилові Лазарюки-старші, сказав їм, що не хотів би займатися квітникарством, як вони: "Бо я хочу, щоб моя дружина залишалася жінкою, а не працювала, як кінь".
Оксана Лазарюк, яка колись працювала на "Трембіті", каже, що завжди любила квіти, але як бізнесом почала займатися квітникарством після народження п’ятої дитини – треба було забезпечувати велику сім’ю. Нині майже усі діти вже мають власні родини, але працюють разом із матір’ю. Потроху допомагають і онуки під час канікул, хоча бабуся й проти.
– Це важка праця, – каже вона. – Мені хотілося б, щоби вони заробляли на життя легшим способом.
Квіти не скаржаться, але без догляду пропадуть
У роботі Лазарюків не буває вихідних. І багато залежить від погоди. Якщо занадто спекотно або раптові морози – доводиться працювати і в неділю, і в свято, і вночі. Квіти чекати не будуть.
– Вони не поскаржаться, бо не вміють розмовляти, – розповідає жінка. – Але якщо їх вчасно не доглянути – обсипляться і пропадуть. Холодно – біда, занадто висока температура – теж погано. Квіти потребують уваги, як маленькі діти. Іноді себе не жалієш, а йдеш до квітів.
Сьогодні Лазарюки знають, як ростуть квіти в умовах нашого краю, мабуть, більше, ніж науковці. За роки практичної роботи вони дізналися те, чого не написано у книжках. Боротьба зі шкідниками, температурний режим – усе треба знати. Гусінь, тля, плодожерка, кліщ – з кожним шкідником треба вміти боротися. Чимало користі принесли й поїздки за кордон. Зокрема, у Польщу до давніх партнерів.
– Поки що у нас не такі умови, як там, – розповідає зять Оксани Анатолій Юрчак. – За кордоном і теплиці стаціонарні, і умови в них інші. Наприклад, я бачив потужні кондиціонери, які вмикаються у спеку і захищають рослини від перегріву. Про таке ми можемо лише мріяти, хоча досягли вже чимало.
Починали з домашніх грядок тюльпанів
Починали Лазарюки з домашніх грядок, де вирощували пелагонію і тюльпани. Потім були гвоздики, троянди. Тепер підприємство, яке назвали "Квіти Буковини", спеціалізується на трояндах і балконних квітах. Восени вирощують королеву осені – хризантему, ближче до зими – цикламени і пуансетію.
– Якщо уважно придивитися до балконів старих будинків у Чернівцях, то помітно, що там було передбачено кріплення для квіткових горщиків, – каже Анатолій. – Отож ми тепер повертаємося до цього. Нині наші квіти можна побачити на балконах і клумбах не одного будинку обласного центру. Третій рік вони прикрашають й чернівецьку ратушу.
Чотири роки тому Лазарюки придбали ділянку землі в Годилові Сторожинецького району. Це дозволило збільшити вирощування квітів під плівкою. Нині в господарстві вже вирощують понад 50 сортів квітів. Перші саджанці завозили з Голландії, Німеччини, Польщі. У нашому краї можуть рости багато сортів квітів, але кожна має свої особливості, вимагає певних умов, температури. Це ризик, бо деякі сорти на Буковині не приживаються. Із рідкісних, які добре почуваються у господарстві, Анатолій назвав дурман – рослину з великим листям і великою білою квіткою-дзвіночком, яка повністю розпускається і пахне лише вночі.
Для поливу збирають дощову воду
Господарство має певні проблеми з поливом. Викопали дві криниці, а достатньо води в них немає. Отож зробили спеціальну систему збору дощової води в резервуар. Так і проблему поливу вирішили, і дощівка значно краща для рослин, ніж вода з-під землі.
"Квіти Буковини" реалізовують свою продукцію через дві торговельні точки в Чернівцях. Їхню продукцію знають в усіх областях Західної України, а також у Києві, Вінниці та інших містах. Спочатку самі їздили туди, пропонуючи свої квіти, тепер за продукцією партнери приїжджають вже до Годилова.
У квітникарстві вже склалася серйозна конкуренція. Її створюють не лише завезені із-за кордону рослини, а й вирощені в Україні. Чималі господарства існують в багатьох регіонах, є конкуренти і на Буковині. З ними обмінюються різною інформацією щодо боротьби з хворобами рослин.
Для Лазарюків квіти – це не лише бізнес, а й задоволення. В цьому переконуєшся, коли чуєш, з якою любов’ю вони розповідають про свою роботу. А ось на проблеми квітникарі не нарікають. Працюємо, мовляв, то й вирішуємо усі. На владу теж не скаржаться, навпаки – відчувають підтримку керівництва села, яке любить похвалитися успішним підприємством на своїй території.