Директор виконав наказ.Юнак спочатку не зрозумів, чому його вивели з уроку, але коли побачив військового, все стало ясно.
Він був сином бандерівців, і це йому не могли простити. Його тата ще у 40-х роках відправили у концтабір для політичних в Казахстан, а маму у 1948 році засудили на 25 років таборів. Вона відбувала покарання у Воркуті.
Володимира разом з односельчанами відправили етапом на Урал. Товарний поїзд із забитими дверима, маленькими віконцями, старі люди дорогою вмирали.
До концтабору доїхали за два тижні. А там людей розмістили у бараках, де жило по 60 осіб. Працювали на лісоповалі. Вирішив утікати, а єдиний шлях на батьківщину – це залізниця. Через тайгу пройшов 170 кілометрів. Вдалося потрапити на поїзд, їхав до кожної наступної станції на даху, а там злазив, переховувався у натовпі і знову їхав.
Та все ж на одній станції його таки помітили енкаведисти і повернули назад до концтабору у селищі Верхній Луг. Через півроку був суд, Володимирові дали 25 років. Щоправда, у таборі сидів сім років, а потім направили на поселення до тата у Казахстан.
А якось 25 травня 1953 року у день смерті Симона Петлюри разом з іншими організував повстання у таборі. Хлопці заспівали повстанську пісню: 12 таборів піднялося, 48 тисяч в’язнів не вийшли на роботу. Повстанці висунули свої умови, вимагали покращити харчування, зменшити робочий день до 12 годин. Наступного дня ввели війська, дали п’ять хвилин, щоби припинили повстання, але повстанці стали мертвою стіною. А далі наказ: "По врагам Родины – огонь!". Упритул вбили 67 осіб, 200 людей поранили. А інших завели у склад, де тримали три дні і не давали їсти. Володимира відправили у табори на Колиму. Звільнився Володимир у 50-х роках і працював бригадиром на заводі "Азовсталь" у Маріуполі.
